Тому завжди виховували так, що вона всім винна. Спочатку має допомогти іншим, лише потім собі.
Не дивно, що в її оточенні завжди перебували люди, котрі безсовісним чином користувалися її добротою. Тільки, якби вся справа була лише в псевдо друзях, від яких відносно легко вдалося відбутися.
– Томо, я знаю, що ти сьогодні зарплату отримала. Перекажи нам, будь ласка, почала знову просити мати.
Це тривало вже пів року. Рівно з того моменту, як батька скоротили. Очевидно, шукати роботу він не особливо хотів.
Стверджував, що немає слушних варіантів. Насправді Тома чудово розуміла, що він просто хотів відпочити. Хоча до пенсії було ще три роки.
Набагато простіше батькам було тягнути гроші з дорослої тридцяти дворічної доньки. При цьому не лише на себе, а й на утримання молодшої сестри-школярки.
Тому дуже напружувала вся ця ситуація, але відмовити вона не могла. Так була вже вихована!
– Так, звісно, зараз перекажу.
– Тільки цього разу на дві тисячі більше треба.
– Чому? – Здивувалася дівчина.
– Тому, що Катюші курточку треба купити. Стара вже зовсім зносилася. Ти ж не змусиш дитину мерзнути.
– Звісно, ні.
– Тоді чекаю.
На цьому розмова, зазвичай, швидко закінчувався. Мати дуже рідко питала, як у Томи справи. Батько з нею практично не спілкувався. Та й вона особливим бажанням не горіла, через його нестерпний характер.
А ось сестричку вона дуже любила. Постійно балувала різними смаколиками, та подарунками. Проте мати стверджувала, що сама знає, що треба дитині, та просила давати грошима.
Пощастило, що Тома жила в окремій квартирі, яка їй дісталася від прабабусі. Щоб отримувати гідну зарплатню, паралельно з основною роботою, Тома підробляла на фрилансі, та брала проєкти. Мати цього не знала.
В один період із проєктами стало туго, і грошей ледве вистачало. Людмилу Олексіївну, її матір, почала обурювати ця ситуація.
– Томо, перестань скупитися, чому ти не даєш нам грошей?
– Я нещодавно вам давала.
– Знаю, але батькові нові черевики потрібні. А в мене пальто порвалося. У чому нам тепер ходити? Холоди вже скоро настануть – не вгамовувалася мати.
Тома не знала, як тактовно відмовити, й довелося сказати правду.
– Зрозуміло. Значить, на цій посаді у тебе зарплата залишає бажати кращого!
– Тому я й підробляю, мам, – спробувала виправдатися Тома.
Але Людмила Олексіївна вже продумала, і все вирішила за неї.
– То давай я поговорю зі своєю подругою Зінаїдою Михайлівною. Вона тебе до себе на фабрику швидко влаштує. Там добрі гроші платять.
– Мамо, я не хочу туди.
– Не хоче вона… А гроші нам потрібні!
– Я щось придумаю.
З того часу Тома почала опрацьовувати різні варіанти, але великих проєктів поки що так і не було. А дрібні давали стільки, що вистачало лише сплатити квартплату.
Через якийсь час вона прийшла до батьків і принесла їм продуктів.
– Томо, ти розв’язала питання? – цього разу спитав її батько.
– У процесі.
– У процесі вона. Скільки нам ще чекати? Он, у Зінаїди Михайлівни вже довелося гроші позичати. Ти давай швидше щось думай.
– А що тут думати? Я вже все за вас давно придумала – заявила мати.
Ця фраза дуже налякала Тому, проте було цікаво, що саме вона має на увазі.
– Ти, Томко, переїжджаєш до нас цими вихідними. А твою квартиру ми почнемо здавати.
– У якому сенсі? – Здивувалася дочка.
– У прямому! Що тут незрозумілого. Щомісяця ми матимемо пасивний дохід. І тобі не доведеться переробляти. А то вже, мабуть, і спати до ладу перестала.
Що правда, те правда. Тома справді останнім часом дуже мало спала, і багато працювала, щоб прогодувати себе, та свою сім’ю.
Звичайно ж, їй було незвично у такому віці жити з батьками. Але куди подітися? Вибирати особливо не доводилося.
У квартиру пустили квартирантів. Оплату до останньої гривні Людмила Олексіївна забирала собі. Так минуло пів року. Грошей стало знову не вистачати. І сталося те, чого Тома ніяк не чекала.
– Томо, загалом, нам терміново потрібні гроші.
– У сенсі? Ви ж отримуєте за мою квартиру.
– Ну, так. Але тут таке діло. Ми батькові машину купили, й тому нам довелося зайняти у Зінаїди Михайлівни.
Тома була шокована від марнотратства батьків. І те, що вони навіть не порадилися з нею, а вже поставили перед фактом.
– Ви збожеволіли?
– А, ну, цить! Ти як із батьками розмовляєш? Ми тобі не малолітки з вулиці, щоб так спілкуватися! Знаємо, що робимо – почав обурюватись батько.
– Справді… Ви взяли в борг у людини й, мабуть, не подумали, що їх доведеться віддавати!
Тома вже розлютилася, і хотіла вийти з кімнати, але мати перегородила їй шлях.
– Чому ж не подумали? Все логічно. Зінаїді Михайлівні, як і раніше, потрібен співробітник на фабрику. І не хто там, а особистий помічник.
– І що?
– Ти й підеш працювати. Заодно відпрацюєш наш обов’язок.
– Не піду! – Вперше в житті відмовила Тома.
– Ти хочеш, щоб ми голодні сиділи? – Почала голосити мати.
Тому просто не переставала вражати таке нахабство.
– Це ваш обов’язок, а не мій.
– Але ж ми одна сім’я!
– Сім’я? Мене ви навіть не спитали, коли брали гроші в борг! Тому розплачуйтеся, як хочете. Сьогодні ж я повертаюся у свою квартиру!
Тома вже почала збирати речі, але батько їй дещо нагадав.
– Чи у свою? Ти не забула, що там половина моя?
– Прабабуся заповідала її мені!
– Документально підтвердиш?
Тома розуміла, що опинилася у безвихідній ситуації. Прабабуся справді хотіла, щоб ця квартира дісталася їй. Але потім батько вирішив не відмовлятися від права власності.
У результаті тепер на них чекав розподіл квартири, а жити десь треба було. Довелося залишитись на тих умовах, які їй озвучили батьки.
– От і славно. Завтра ж звільняєшся зі своєї роботи, й за два тижні приступаєш до нової. Нині порадую Зінаїду Михайлівну.
Тома дуже не хотіла йти з колишнього місця роботи. До того ж з проєктами все тільки-но налагодилося. А тут доведеться все кинути, та йти у зовсім незнайому сферу діяльності.
Дівчина дуже переживала. Проте вийшло зовсім не так погано, як вона думала.
Зінаїда Михайлівна виявилася цілком адекватною та тямущою жінкою. Прекрасний керівник, який ставився до своїх підлеглих із великою повагою.
До того ж у помічники вона закріпила за Томою Микиту. Вони з ним швидко потоваришували. А вже за місяць, між ними закрутився роман.
Звичайно ж, мати про це дізналася від своєї подруги, й сильно обурювалася. Вона чудово розуміла, що цей Микита одного разу зробить Томі пропозицію. А судячи з розповідей Зінаїди Михайлівни, все до цього і йшло.
Людмила Олексіївна всіляко намагалася налаштувати дочку проти її хлопця. Тома не розуміла, чому вона так категорично налаштована, поки випадково не підслухала розмову матері з батьком.
– Чого ти причепилася до хлопця? – питав її батько.
– Невже ти не розумієш, ось вийде Томка заміж, поділить квартиру і все. Знову ми без грошей сидітимемо. Чи ти на роботу зібрався?
– Я що дурень, чи що? До пенсії рукою подати лишилося.
– А машину ти на що збирався заправляти?
– Не знаю…
– Саме так! Де ми ще таку дійну корову знайдемо?
– На пасовиську, мабуть, втрутилася в розмову Тома.
Мати навіть здивувалася від її появи. Мабуть, не очікувала, що у дочки сьогодні скорочений день, і з роботи вона повернеться раніше.
– Гарна ідея, мам – розміняти квартиру. Я сьогодні ж займуся цим питанням. Ось тільки речі зберу.
Людмила Олексіївна намагалася знайти виправдання своїм словам, але вони були вже зайві. Тома все чудово чула своїми вухами.
Звісно ж, вона й раніше все розуміла. Проте, вважала себе зобов’язаною батькам. І ніяк не думала, що рідна мати вважатиме її не дочкою, а лише дійною коровою! Прикро, але подітися нема куди. Потрібно приймати реальність такою, якою вона є.
У результаті Тома переїхала до Микити. У цей час вирішувалося квартирне питання. Трохи пізніше пара одружилася.
Нарешті Тома почала жити для себе, а не виконувати чужі бажання, немов золота рибка! Або, як її назвала рідна мати — дійна корова! Як ви оціните вчинок батьків?
