Примудрилась я вийти заміж за козла. Кохання минуло, але козел залишився, і дитину тепер ростити не хоче!
Мені було 24 роки, коли я познайомилася з Олегом. Мене батьки виховували у суворості, тому чоловічою увагою я не була розпещена.
Під час навчання я була заглиблена в завдання, і не відволікалася на всілякі “дурощі”, на кшталт студентських вечірок, клубів та інших радощів молодості.
Мама завжди говорила, що від гулянок користі немає, а ось знання завжди знадобляться у житті. Але зараз я розумію, наскільки моя мати була не права.
Диплом та наукові знання – це чудово, але життєвий досвід теж дуже важливий. А в мене його не було, бо батьки прищеплювали мені огиду до протилежної статі та соціуму загалом.
На останньому курсі, коли всі одногрупниці були вже однією ногою у шлюбі, а деякі навіть погладжували свої округлі животики, я обіймалася лише з книжками.
Я заздрила одноліткам і потай мріяла вийти заміж і втекти з-під опіки настирливих батьків. І мені вдалося це зробити, щоправда, дуже невдало.
Жодного розуміння, як правильно спілкуватися з хлопцями, у мене не було. Тож через чотири місяці після нашого знайомства Олег вмовив мене поїхати з ним на море – він усе сплатить.
Для мене його пропозиція звучала, як щось серйозне – майже як вийти заміж. Батькам я збрехала, що їду з подружками. А сама, дурепа, залетіла одразу ж.
Спочатку Олег відмовлявся, мовляв, не готовий стати батьком і просив зробити аборт. Я була шокована і від самої вагітності, і від слів колишнього.
А ще треба якось пояснювати батькам, що на нас усіх чекало попереду. Було страшно та соромно одночасно.
Загалом, цей етап ми всі якось пережили, навіть встигли одружитися з Олегом перед появою дитини. Без допомоги мого тата не обійшлося, звісно.
Після появи Андрія я зрозуміла, що наш союз з Олегом був помилкою. Він не працював, пив у вихідні та ніяк не допомагав мені поратися з дитиною.
Його мати особливо не брала участь у житті онука, та й зі мною вона познайомилася лише у лікарні на виписці. Раніше в неї не було часу, а може, й бажання.
Я почала натякати Олегу, що нам треба роз’їжджатися, тому що ми втрьох жили на зарплату моїх батьків. Мені було дуже незручно перед ними, а колишньому чоловіку все одно.
Так я його відправила до мами, але попередила, що чекатиму гроші на утримання Андрія. Він мені сказав, що поки він не працює, не буде платити.
Я розумію абсурдність ситуації: син хоче їсти щодня, незалежно від того, працює татко чи ні. Але довелося миритись з тим, що є.
Мати наполягала подати на аліменти одразу, бо Олег добровільно і копійки не дасть. Я її не послухала і три роки чекала, поки колишній чоловік влаштується на роботу.
Дива не сталося! Навіть розмови мого батька не допомогли Олегу усвідомити відповідальність перед сином.
Тільки після того, як батько влаштував йому прочухана, колишній набрав мене і сказав, що йому спочатку не потрібен був син. Якщо я захотіла його народити, то повинна сама його тягнути на собі. Він тут ні до чого.
Ще і як до чого! Після такого хамства мене наче ошпарило окропом. Я зрозуміла, наскільки була дурна у своїх очікуваннях. Я зібрала необхідні документи та побігла до суду.
Більш нахабного і мерзенного вчинку я в житті не бачила! Моя колишня свекруха, яка бачила мене та онука всього кілька разів, з’явилася на засідання та опустила себе та свого сина, як тільки могла.
Перед початком слухання вона звернулася до мене і сказала, що мій Андрій не отримає від її сім’ї “ні шкарпетки, ні хустинки!”.
Ці слова я ніяк не сприймаю на свій рахунок чи на рахунок Андрія. Мене вони жодним чином не торкаються, а ось усю гниль сім’ї мого колишнього чоловіка ця фраза повністю розкрила.
Суд став на мій бік, інакше й не могло бути. Олег продовжує ігнорувати існування нашого сина, але мені вже байдуже.
Я не чекала від такого мерзотника порядного вчинку, а ось покарати його за всією суворістю закону дуже хочу.
Адже зараз можна посадити злісних неплатників аліментів. Нехай вирушає до в’язниці на перевиховання! Жаль тільки, що свекруху не можна прихопити з собою!
