– Ну, молодята, діставайте вчорашню весільну касу! – З порога скомандувала Анжела Сергіївна, навіть не подумавши роззутися. – Нам із донькою до обіду розплатитися треба!
Інна не ворухнулася біля плити з лопаткою у руці. На сковороді апетитно шкварчали рум’яні сирники.Недільний ранок після свого весілля вона уявляла інакше. Вже точно без свекрухи та зовиці о дев’ятій ранку.
Анжела Сергіївна по-господарськи протупала на кухню. На в’язаному жилеті блищала масивна брошка-бабка, на ланцюжку погойдувалися окуляри.
Пишна вчорашня укладка злегка пом’ялася на один бік. Але апломба у гості нітрохи не поменшало.
Слідом у отворі намалювалася зовиця Ельвіра в розстебнутому бежевому плащі. Вона сонно позіхала на весь рот і жувала м’ятну жуйку.
– Дани-и-ило, ну чого ти там копаєшся у передпокої? – примхливо простягла Ельвіра.
– Скажи дружині, хай скриньку з подарунками несе. Мені взагалі чекати ніколи!
На кухню бочком протиснувся Данило. Молодий чоловік виглядав пом’ятим і винним. Він квапливо пригладив скуйовджене волосся, обсмикнув лляну сорочку і покосився на дружину.
А ще вчора все йшло цілком пристойно. Весілля зіграли у затишному кафе – весело та душевно.
Жити вирішили у двушці Інни, що дісталася їй від бабусі. Подаровані гроші планували пустити на новий кухонний гарнітур.
Щоправда, у вівторок трапилася дрібна накладка. Данило мав внести завдаток меблярам зі своєї премії, але прийшов похмуріший за хмару.
Розвів руками – мовляв, начальство затримало виплату. Інна пиляти нареченого не стала, вирішила, що розплатяться після бенкету.
На самій урочистості найголосніше виступала саме Анжела Сергіївна. Трясла в повітрі пухким золотистим конвертом з лебедями і говорила про материнську щедрість.
Обіцяла молодим кругленьку суму на облаштування сімейного гніздечка. І ось о дев’ятій ранку дарителька сиділа просто біля того самого подарунка.
– Анжело Сергіївно, – Інна вимкнула конфорку і зняла фартух у полуничках. – А ви, власне, про яку касу говорите?
– Як це про яку? – свекруха здивовано скинула брови. – Про весільну, зрозуміло! Твої батьки вчора при всіх хвалилися, що на гарнітур вам зібрали.
– Ну, зібрали, – з прохолодою озвалася Інна. – І моя рідня не з порожніми руками прийшла. Тільки ви тут до чого?
– Я за столом уважно стежила, хто скільки в скриньку кидає! – повчально заявила свекруха. – Там вистачить із лишком! Так що діліться, діти, не скупіться!
– З якої радості? – Інна поставила лопатку на підставку. – Ми сьогодні їдемо кухню замовляти. У нас стара шафка біля мийки на чесному слові тримається.
– Постоїть і старий, не паничі! – відмахнулась свекруха і грюкнула долонею по столу. – Ми ж тепер одна сім’я! А в Елі лихо сталося. Треба рятувати!
– Яке ще лихо? – насупилась Інна. – Учора на банкеті ваша Еля цілком бадьоро танцювала.
– Та то ж вчора було! – занила Ельвіра і плюхнулася на табурет біля підвіконня. – А сьогодні з восьмої ранку телефон обривають!
– Я пів року тому на південь літала, нерви підлікувати та одягнутися по-людськи. Взяла гроші під розписку в однієї знайомої власниці ательє.
– І пів року не віддавала? – Іронічно уточнила Інна.
– Ну а з чого мені віддавати, якщо зарплати ледве на манікюр вистачає?! – огризнулась зовиця і без дозволу потяглася до гарячих сирників.
– Коротше, там набігло чимало! Кредиторка сказала: якщо до обіду не принесу все, вона до мене додому приїде. Речі забере та ославить на весь район!
Інна спритно перехопила блюдо прямо перед носом гості. Переставила тарілку на верхню полицю шафки. Ельвіра ображено надула яскраво нафарбовані губи.
– Дуже співчуваю, – без жодного співчуття сказала Інна. – Тільки наші подарунки до чужих курортів не мають жодного стосунку. На свої хотілки сама і заробляй!
– Ти як із сестрою чоловіка розмовляєш, люба?! – розлютилася Анжела Сергіївна. – Дівчину рятувати треба, а вона за дерев’яшки трясеться! Ви без подарунків не збіднієте, а Елі борг закривати треба, тож гоніть конверти сюди!
– Мамуль, ну не кричи, сусіди почують, – подав нарешті голос Данило, підпираючи плечем одвірок. – Іннусю, ну годі тобі, не починай з ранку раніше. Може, й справді врятуємо сестру?
Інна пильно глянула на чоловіка.
– Чим врятуємо, Данило? – спитала вона прямо.
– Ну хоч би половину зі скриньки дамо, – винувато пробубнив він не підводячи очей. – А з меблями до осені потерпімо. Стара мийка ще протримається якось.
– Половину, кажеш? – насмішкувато перепитала Інна. – Тобто мої батьки пів року з пенсії та зарплати відкладали заради чужих південних засмаг? Моя тітка з півночі прилетіла, щоб твоя сестра сплатила свої шмотки? Губа не дура!
– Та годі тобі, ми потім з Елькою потихеньку розквитаємося, – зам’явся Данило. – Правда ж, Ель?
– Ой, та віддам я колись, не збідніє твоя Інна! – пирхнула зовиця, бовтаючи ногою під столом. – Розвела тут трагедію на порожньому місці! Неси вже скриньку, Данило, у мене час цокає!
– Жодної скриньки ви не отримаєте, – сказала Інна. – Навіть не мрійте!
– А ти моїх дітей грішми не дорікай! – грізно нависла свекруха. – Ми з Данилом теж у це свято вклалися! До речі, я вам учора перед усіма гостями такий подарунок відвалила! Твоїм батькам і не снилося!
– Серйозно? – Інна хитро примружилася. – І який же?
– А ось такий! – Анжела Сергіївна гордо підняла підборіддя. – Пів зала ахнуло, коли я вас вітала! Тож маю повне право тепер попросити назад на сімейні потреби!
Навіть Данило припинив переступати біля одвірка і витріщив очі на матір.
– Отакої! – простягла Інна і взяла зі столу золотистий конверт із лебедями. – Виходить, подарунок відвалили? Що ж, давайте помилуємося на вашу щедрість!
Інна двома пальцями дістала зсередини глянсову листівку. Розгорнула її і витрусила на клейонку складений вчетверо картонний календарик із сусідньої аптеки. Для пухкості. І жодної купюри!
– Це цим календариком нам Ельвірі курорти оплачувати? – отруйно спитала Інна. – Ми його ще вночі знайшли, коли ваш подарунок розгорнули. Може, віршиками про любов розплатитеся?
У Данила шия пішла червоними плямами. Він ступив від одвірка до столу.
– Мамо, ти чого мовчиш? – плутано заговорив він. – Ти ж просто забула гроші вдома на комоді, га? Я ж уночі Інні присягався, що ти в метушні переплутала! Ти ж зараз їх привезла?
Ельвіра закотила очі і надула кульку з жуйки.
– Ой, Дани-ило, ну не тупи, га! – з лінню кинула сестриця. – Нічого мама на комоді не забувала. Звідки там грошам взятися, якщо ми їх ще в середу тій власниці ательє віднесли?
Данило витягнув обличчя. Він ошелешено зиркнув спочатку на сестру, потім на матір.
– Як це… у середу віднесли? – Видавив він. – Мамо, постривай! Я ж тобі у вівторок увечері всю свою квартальну премію привіз! До гривні віддав!
Інна поволі повернула голову до чоловіка. Картинка склалася за одну секунду. Ось чому у вівторок Данилу, раптом, «затримав премію». І ось чому він не поїхав сплачувати завдаток за кухню.
– Премію, значить, затримали на роботі? – з натиском перепитала Інна. – Начальство підвело?
– Іннусь, я зараз все поясню! – замахав руками Данило. – Просто у вівторок мама плакалася, що в неї з пенсією зовсім туго! Говорила, що їй соромно перед твоїми батьками дарувати дріб’язок!
– І ти вирішив бути благородним лицарем за наш рахунок? – Підділа його Інна.
– Ну я й подумав: яка різниця, з якої кишені ці гроші на стіл ляжуть? – виправдовувався він, бігаючи очима по стінах.
– Дав мамі свою премію, щоб вона у гарний конверт вклала і на банкеті нам урочисто вручила!
– Розуму палата! – не витримала Інна. – Влаштував матусі гарний фасад перед ріднею? Ну і як, милуєшся результатом?
– Мамо! – Данило навіть не почув дружини, він розгублено навис над столом. – Ми ж з тобою домовились! Ти божилася, що повернеш усе за весільним столом! Навіщо ви з Елькою мої гроші в середу віддали?
Анжела Сергіївна анітрохи не зніяковіла. Вона поправила окуляри на переніссі і подивилася на сина, як на нерозумну дитину.
– Тому, синку, що в середу в Елі перший термін підтискав! – не церемонячись заявила свекруха. – Якби ми твою премію тоді не віднесли, господиня вже в четвер скандал би зчинила! Не кидати ж рідну сестру у біді!
– А мені в очі брехати на весіллі було нормально? – голос у Данила став тонким і жалюгідним. – Ти ж десять хвилин у мікрофон заливалася солов’єм! Хусткою мереживною втиралася!
– А на банкеті мені що, осоромитися перед сватами треба було? – обурилася Анжела Сергіївна. – Ось я календарик у листівку й засунула, щоб на світлі порожнім не просвічувало. Подумаєш, велике лихо! Свої ж люди, порахуємось!
– Тим більше, твоєї премії тільки на половину боргу і вистачило! – вставила Ельвіра, роздивляючись свої нігті.- Залишок сьогодні до обіду віддати наказано.
– Мама відразу сказала, що ви з весільної скриньки додасте. Вам же вчора родичі Інни цілу купу накидали!
Інна опустилася на табурет біля підвіконня. Кілька секунд вона дивилася в одну крапку на кахлях. Потім стомлено потерла скроні.
Ні плакати, ні кричати їй не хотілося. Було лише одне гидливе бажання – щоб вся ця дружна трійця негайно зникла з її кухні.
А свекруха витлумачила мовчання невістки по-своєму.
– Ну ось, бачиш, Данило, дружина твоя вже й сама збагнула, що подітися нікуди, – пожвавішала свекруха і підвелася з-за столу.
– Давай, синку, тягни скриньку з кімнати. Часу в обріз! – І до речі, – діловито додала вона, прямуючи до дверей.
– Я там у передпокої на полиці біля дзеркала запасну зв’язку ключів помітила. Заберу її собі. Щоб наступного разу під дверима не дзвонити, коли ви спите!
Анжела Сергіївна вже зробила крок, але Інна випросталася і перегородила їй дорогу.
– Ану стояти, – сказала Інна без тіні посмішки. – До передпокою ви зараз підете тільки в одному напрямку. На вихід!
– Це ще що за тон? – розлютилася свекруха, випнувши груди з брошкою-бабкою. – Ти на кого підвищуєш голос, дитино? Я мати твого чоловіка!
– Ось саме, що мати чоловіка, а не господиня в моїй хаті, – гаркнула Інна. – А скриньку можете не шукати. Немає її тут.
– Як це немає?! – верескнула Ельвіра, схоплюючись з місця. – А куди вона поділася? Ви ж учора її з бенкету забирали!
– Вчора прямо біля кафе я віддала скриньку батькові, – карбуючи кожне слово, відповіла Інна. – Він відвіз усі подарунки до себе додому на зберігання, поки мій чоловік на ґанку з друзями обіймався.
– За годину тато заїде за мною, і ми поїдемо в меблевий салон. Отже, чужих грошей для ваших курортів тут немає і не буде!
У Ельвіри перекосилося обличчя.
– Мамо, вона знущається! – заволала зовиця, хапаючись за голову. – Як це у батька вдома? А чим я сьогодні розплачуватимуся?! Данило, ти чого стоїш як стовп, скажи їй! Нехай дзвонить своєму татові, щоб віз сюди гроші!
– Інно, ну навіщо ти так з мамою та Елею… – промимрив Данило, але під поглядом дружини відразу затнувся.
– Може, й справді подзвониш тестеві? Адже незручно виходить…
Інна не відповіла. Вона розвернулася, вийшла в передпокій і відчинила стулку стінної шафи.
Данило ще не встиг перевезти до неї всі пожитки – на поперечині висіли лише три його прасовані сорочки, джинси та осіння куртка.
За пів хвилини Інна зняла все це разом з дерев’яними вішаками і прихопила з полиці його бритву.
Родичі вже висипали із кухні слідом за нею. Біля дзеркала Анжела Сергіївна стискала в кулаці ту саму запасну зв’язку ключів від квартири.
Інна вільною рукою перехопила пальці свекрухи та одним рухом забрала свої ключі назад. А купу одягу на вішаках сунула прямо в руки зляканому Данилу.
– Ти що задумала, Інно? – злякано промимрив молодий чоловік, притискаючи до грудей куртку та бритву. – Ми ж тільки вчора розписались! Що люди скажуть?
– Люди скажуть, що ти чудовий син та дбайливий брат, – з іронією відповіла Інна. – Свій внесок у наш побут уже зробив у вівторок. Коли за моєю спиною спустив гроші для кухні на обновки сестрички.
– Але ж я хотів як краще! – жалібно простяг він. – Думав, мама поверне!
– А раз у сестриці залишилася друга половина обов’язку, – не дала збити себе Інна, – то тобі сам бог велів переїхати до мами. Допомагатимеш їм і далі. Без моєї участі!
– Та ти при своєму розумі?! – Заголосила Анжела Сергіївна, чіпляючись за лікоть сина. – Куди він переїде? У нас із Елечкою місця зайвого немає! Та й годувати дорослого мужика на мою пенсію я не наймалася! Він твій чоловік, ось хай тут і ночує!
– Тут живуть ті, хто щурятничати не привчений, – відшила її Інна.
Вона зробила крок на кухню, підхопила зі столу золотистий подарунковий конверт з лебедями і повернулася до передпокою. Сунула листівку разом із аптечним календариком прямо в нагрудну кишеню лляної сорочки Данила.
– Ось твій весільний капітал, любий, – сказала Інна і відчинила вхідні двері на сходовий майданчик.
– Користуйся і ні в чому собі не відмовляй! В аптеці за цим календариком якраз знижка на валеріанку. Вам трьом сьогодні вона дуже знадобиться!
– Інно, припини концерт! – Данило спробував ступити назад через поріг. – Я ввечері після зміни прийду, коли ти охолонеш! Сядемо і нормально поговоримо!
– Увечері тут працюватиме слюсар, – попередила Інна і вказала рукою на майданчик. – Поставить нові замки. Давайте, рідня люба, не затримуйтесь, бо до обіду не встигнете!
Виставити всю компанію виявилось простіше простого. Ельвіра з прокльонами вискочила до ліфта першою – боялася, що вийдуть сусіди та викличуть поліцію.
Анжела Сергіївна шипіла і загрожувала карами небесними, але вчепилася в рукав розгубленого Данила і потягла його вниз сходами.
На ходу вона голосно вичитувала сина за те, що він не зумів приховати весільну скриньку ще вчора в кафе.
Інна зачинила двері і прибрала запасну зв’язку ключів у ящик тумби.
Повернулась на кухню, дістала з верхньої полиці блюдо з ще теплими сирниками, поклала дві ложки густої сметани і з апетитом поснідала.
Через півтора місяці на її кухні вже красувався новенький світлий гарнітур, який вони з батьком обрали тієї ж неділі.
Данило тепер мешкав у мами на розкладачці в прохідній кімнаті і вечорами бігав розвозити піцу, щоб розплатитися за боргами Ельвіри.
Вчора він намагався чатувати Інну біля під’їзду з трьома млявими гвоздиками і довго скаржився, що мати з сестрою зовсім сіли йому на шию і навіть шматок ковбаси в будинку рахують.
Інна з усмішкою побажала йому бадьорих змін, порадила берегти мамині нерви і пішла додому, відмовившись від гвоздик.
Ось так закінчилося її сімейне життя, не встигнувши розпочатися! І де були її очі?..