– Ну ми ж не чужі люди! – Канючив наречений, привівши у мою квартиру свою колишню та дочку

Лєра відчинила свою квартиру, і насамперед їй кинулися в очі чужі жіночі черевики у передпокої. Вона здивовано підійняла брови та зачинила за собою двері.

– Стас! – покликала вона свого нареченого, і він одразу з’явився перед нею з якимось дивним, винним виразом на обличчі.

– Лєрочко, сонечко! Ти тільки не злись! Дуже тебе прошу! – защебетав він.

– Хто у нас? – обурено спитала вона, але не дочекавшись відповіді, пройшла до вітальні.

У кріслі сиділа його колишня дружина Марина, а поряд з нею на дивані їхня донька Христина. У Валерії трохи щелепа не відвалилася – чи то від обурення, чи то від подиву.

– Хто мені це пояснить? – Запитала вона, розглядаючи цю картину.

– Лєрочко, зайчик, можна Марина та Христина поживуть у нас кілька днів? Розумієш, їй зовсім нікуди піти! Сама знаєш, що сталося! Не виженемо ж ми їх напередодні Нового року! Не чужі ж люди!

До Нового року залишалося лише два дні. У вітальні вже стояла вбрана ялинка, горіли гірлянди на шторі, осяюючи всю кімнату золотими вогниками, але навіть ця святкова атмосфера не робила ситуацію хоч трохи прийнятнішою.

– Ні, не можна! – різко відповіла Лєра і гнівно блиснула очима на нього.

– Сонечко, ну сама подумай! Куди вони підуть? Холодно на вулиці, а в неї грошей зовсім немає. Я б їй позичив, але все витратив на подарунки. Лише кілька днів! – просив Стас.

– Я начебто ясно висловилася! Ні, не можна! Це моя квартира. І ноги цієї юро.дивої в ній не буде! Прямо зараз ноги в руки і вимітайтеся звідси! – Без зайвих прелюдій відповіла йому наречена.

Стас невдоволено на неї подивився. Лєра завжди була такою доброю і великодушною, жалісливою навіть, а тут стала шаленіти. Він був впевнений, що вона погодиться. Не очікував почути такий завзятий протест.

– Це хто ще юро.дивий? – гидливо запитала Марина, скорчивши невдоволену гримасу.

– Ти юро.дива! І ще глуха до того ж! Вимітайся з моєї квартири!

– Лєрочко! Ти забула, напевно, ми вчора в РАЦС ходили, значить, скоро одружимося! Ми повинні ухвалити  рішення разом! – обурено сказав Стас.

Лєра подивилася на нього і криво посміхнулася.

– Ми ще не одружені, а ти вже припер додому свою колишню дружину на тимчасове проживання? Щось мені підказує, що жодного весілля не буде!

У її словах він вловив явну загрозу, але це не зйого бентежило. Стас вирішив, що будь-яким способом вмовить Лєру дати притулок його колишній з донькою.

– Ви що, заяву подали? – здивувалася Марина.

– Так, учора! – відповів він.

– Ну, вітаю чи що…

– Твої вітання й на хрін нікому не потрібні. Я ще раз повторюю – тупай звідси по-доброму. Як то кажуть, он Бог – а он поріг!

– Лєрочко, я вже дозволив їм у нас трохи пожити! – твердо сказав Стас.

– А мене ти спитати не забув? Це взагалі-то моя квартира! І я вирішуватиму, хто тут житиме, а хто ні! Я ще б  зрозуміла, якби ти маму чи сестру сюди привів, але точно не колишню дружину! Тим більше таку тупу та безпардонну!

– Я б попросила! – втрутилася Марина.

Христина не любила сварки. Вона вийшла з вітальні і пішла на кухню, щоб сховатись від цього скандалу.

– Проси, скільки влізе! Кажу, що бачу! Це ж якою треба бути недолугою, щоб профукати квартиру, яку тобі чоловік залишив після розлучення? Де твоя голова була? Забула в іншій шапці?

– Це не твоя справа! – відрізала його колишня.

– Звісно, ​​не моя! Тому і вали звідси, поки можеш. А від тебе, Стасе, я такого нахабства навіть не чекала. Я даю тобі п’ять хвилин.

– Або ця звідси піде, або ви всі разом, юрбою, звідси звалите! – Лєра починала злитися.

Найбільше її дратував тупий вираз на обличчі Стаса. Він ніби перетворився на непробивного барана.

– Так, Лєро, вимкни, будь ласка, свою гордість на хвилину, і давай поговоримо спокійно! – Запропонував він.

– Добре, я говорю спокійно, а ти уважно мене слухаєш. Намалюю тобі картину цілком, щоб ти потім не думав, що я перегинаю ціпок.

– Ти розлучився з цією божевільною. Залишив їй квартиру, яку купили твої батьки, хоча вона не вклала в неї жодної гривні.

– Через два роки ця, прости господи, закохалася в якогось “сидільця” по листуванню, і щоб витягнути його з-за ґрат, вона продала цю квартиру!

– Опудала цього випустили, а він погрався з нею тиждень, вгамувавши свої тваринні інстинкти, і звалив у туман, залишивши її одну – без грошей, без квартири, без голови і не тільки!

– І тепер ця ненормальна ввалилася у мою квартиру і хоче тут жити? Я нічого не переплутала?

Стас помовчав кілька секунд, а потім відповів:

– Ну, коли ти ось так все це підносиш, то, може, і виглядає все не дуже гарно, але хто в нашому житті не помиляється? Всі роблять помилки! Потрібно вміти прощати!

– Мені її нема за що прощати! Вона мені ніхто! Може, ви й не чужі ж люди, але мені вона й даремно не потрібна! Я ще раз повторюю, покажи їй де двері, або вимітайся з нею!

– Слухай, я розумію, ти недолюблюєш Марину, але Христина в чому винна? – жалісно запитав він.

– Христині явно не пощастило з матір’ю! Якщо хочеш, щоб донька з нами пожила, я не проти, але ця видра йде прямо зараз! – Лєра підійшла до Марини, готова вчепитися їй у волосся, і завмерла в очікуванні.

– Я не залишу дочку з тобою! – Лише пирхнула вона у відповідь.

– А я й не горю бажанням, якщо що! Забирайся звідси! Скільки можна повторювати? – майже репетувала Валерія.

– Марино, може, правда? Хоч би Христину залишиш? – Запропонував Стас.

– Добре придумав! Ви тут у теплі Новий рік справлятимете? А де я? У притулку для безхатьків? – Ображено сказала Марина.

– А ось про це треба було думати, коли ти продавала квартиру! – Закричала Лєра на все горло.

Як же її дратувала вся ця ситуація. Ще вчора вона так раділа, що вони зі Стасом подали заяву до РАЦСу, призначили дату весілля, а тепер… Ситуація була патова. Вона в жодному разі не збиралася жити з цією  під одним дахом.

Та й Стас її дуже здивував. Як йому взагалі на думку це спало? І вистачило ж мізків! Що за чорт у нього вселився? Навіщо він усе зіпсував?

Жили ж нормально, як усі люди. Наче й не сварилися. Раділи життю, насолоджувалися один одним, а тепер усе це коту під хвіст?

– Ну, так! Я не подумала! Що мені тепер застре.литись? – вже майже плакала Марина, але Лєру не чіпали її сльози, вона бачила, що це гра, причому невдала.

– Непоганий варіант, між іншим! – зауважила Валерія і ще раз вказала їй на двері.

– Лєро, ну припини! Сама подумай та оціни ситуацію реально. Куди вона піде?

– Це не мої проблеми! – Закричала вона.

Він мовчав, Марина плакала, а Лєра намагалася взяти себе в руки. Вона рідко виходила з себе настільки, щоб підвищувати голос, але зараз не могла інакше.

– Хай візьме кредит та орендує квартиру. Якщо ви тупі, що не можете до цього додуматися, доведеться підказувати! Я дивлюся, її ідіо.тизм заразний?

– Вона не може взяти кредит. У трьох банках вже винна! – зізнався Стас.

– Ну, я ж говорю, клінічна божевільна! Так, я передумала. Тепер є тільки один варіант – ви йдете всі разом і зараз. Весілля не буде! Між нами все скінчено! – Відрізала Лєра, здивувавши нареченого ще більше.

– Лєрусю, ти чого? Навіщо ти так?

– Бо інакше не вийде! Провалюйте прямо зараз, або я викликаю поліцію! – Сказала вона і дістала телефон з кишені.

– Ти цього не зробиш! – Упевнено заявив він.

– Та ну? – Лєра набрала короткий номер і пішли гудки.

– Гаразд, не треба! Ми йдемо!

– Але куди ми підемо? – заверещала Марина.

– Розберемося! – Сказав Стас і пішов збирати свої речі.

За хвилин п’ять він вийшов зі спальні з дорожньою сумкою. Лєра тільки сподівалася, що він не прихопив нічого з її речей, але перевіряти не стала.

Ще за кілька хвилин квартира спорожніла. Лєра втомлено плюхнулася на диван і відчула неприємний аромат парфумів Марини, який ніби ввібрався в шпалери. Вона скривилася, встала і відчинила вікно, щоб провітрити як слід.

Догодило ж їй зв’язатися з цією родиною! Не чужі люди? Та як би не так! Всередині раптом стало так порожньо.

Валерія вирішила не зациклюватися на цій ситуації. Вона пішла і набрала собі ванну з піною та ароматними маслами, погасила світло, запалила свічки, налила собі келих червоного з пляшки, купленої для святкування Нового року.

– За волю! – сказала вона собі цілком бадьоро, занурившись у гарячу воду. – Краще бути одній, ніж з таким! – Додала вже сумніше.

Їй було абсолютно байдуже, куди вони всі підуть, і що робитимуть. І хоча якийсь голосок у голові шепотів, що це жорстоко, – вона просто не стала його слухати.

Стас жодного разу не приходив після того, не намагався вибачитися чи повернутися. За кілька місяців від спільних знайомих Лєра дізналася, що він зійшовся з колишньою дружиною. Мабуть, це все одно сталося б. Добре, що не під її дахом.

Валерія не засмучувалася, вона жила далі, радіючи, що змогла побачити справжнє обличчя нареченого до весілля.

–  Ото було б весело, якби він так  здивував, коли в мене вже блищала обручка на пальчику! Фу! – одного разу подумала вона і відразу відкинула цю думку. – Зберегла доля від дурня! Нічого не скажеш…

А як би ви вчинили в цій ситуації?

You cannot copy content of this page