Лєра відчинила свою квартиру, і насамперед їй кинулися в очі чужі жіночі черевики у передпокої. Вона здивовано підійняла брови та зачинила за собою двері.
– Стас! – покликала вона свого нареченого, і він одразу з’явився перед нею з якимось дивним, винним виразом на обличчі.
– Лєрочко, сонечко! Ти тільки не злись! Дуже тебе прошу! – защебетав він.
– Хто у нас? – обурено спитала вона, але не дочекавшись відповіді, пройшла до вітальні.
У кріслі сиділа його колишня дружина Марина, а поряд з нею на дивані їхня донька Христина. У Валерії трохи щелепа не відвалилася – чи то від обурення, чи то від подиву.
– Хто мені це пояснить? – Запитала вона, розглядаючи цю картину.
– Лєрочко, зайчик, можна Марина та Христина поживуть у нас кілька днів? Розумієш, їй зовсім нікуди піти! Сама знаєш, що сталося! Не виженемо ж ми їх напередодні Нового року! Не чужі ж люди!
До Нового року залишалося лише два дні. У вітальні вже стояла вбрана ялинка, горіли гірлянди на шторі, осяюючи всю кімнату золотими вогниками, але навіть ця святкова атмосфера не робила ситуацію хоч трохи прийнятнішою.
– Ні, не можна! – різко відповіла Лєра і гнівно блиснула очима на нього.
– Сонечко, ну сама подумай! Куди вони підуть? Холодно на вулиці, а в неї грошей зовсім немає. Я б їй позичив, але все витратив на подарунки. Лише кілька днів! – просив Стас.
– Я начебто ясно висловилася! Ні, не можна! Це моя квартира. І ноги цієї юро.дивої в ній не буде! Прямо зараз ноги в руки і вимітайтеся звідси! – Без зайвих прелюдій відповіла йому наречена.
Стас невдоволено на неї подивився. Лєра завжди була такою доброю і великодушною, жалісливою навіть, а тут стала шаленіти. Він був впевнений, що вона погодиться. Не очікував почути такий завзятий протест.
– Це хто ще юро.дивий? – гидливо запитала Марина, скорчивши невдоволену гримасу.
– Ти юро.дива! І ще глуха до того ж! Вимітайся з моєї квартири!
– Лєрочко! Ти забула, напевно, ми вчора в РАЦС ходили, значить, скоро одружимося! Ми повинні ухвалити рішення разом! – обурено сказав Стас.
Лєра подивилася на нього і криво посміхнулася.
– Ми ще не одружені, а ти вже припер додому свою колишню дружину на тимчасове проживання? Щось мені підказує, що жодного весілля не буде!
У її словах він вловив явну загрозу, але це не зйого бентежило. Стас вирішив, що будь-яким способом вмовить Лєру дати притулок його колишній з донькою.
– Ви що, заяву подали? – здивувалася Марина.
– Так, учора! – відповів він.
– Ну, вітаю чи що…
– Твої вітання й на хрін нікому не потрібні. Я ще раз повторюю – тупай звідси по-доброму. Як то кажуть, он Бог – а он поріг!
– Лєрочко, я вже дозволив їм у нас трохи пожити! – твердо сказав Стас.
– А мене ти спитати не забув? Це взагалі-то моя квартира! І я вирішуватиму, хто тут житиме, а хто ні! Я ще б зрозуміла, якби ти маму чи сестру сюди привів, але точно не колишню дружину! Тим більше таку тупу та безпардонну!
– Я б попросила! – втрутилася Марина.
Христина не любила сварки. Вона вийшла з вітальні і пішла на кухню, щоб сховатись від цього скандалу.
– Проси, скільки влізе! Кажу, що бачу! Це ж якою треба бути недолугою, щоб профукати квартиру, яку тобі чоловік залишив після розлучення? Де твоя голова була? Забула в іншій шапці?
– Це не твоя справа! – відрізала його колишня.
– Звісно, не моя! Тому і вали звідси, поки можеш. А від тебе, Стасе, я такого нахабства навіть не чекала. Я даю тобі п’ять хвилин.
– Або ця звідси піде, або ви всі разом, юрбою, звідси звалите! – Лєра починала злитися.
Найбільше її дратував тупий вираз на обличчі Стаса. Він ніби перетворився на непробивного барана.
– Так, Лєро, вимкни, будь ласка, свою гордість на хвилину, і давай поговоримо спокійно! – Запропонував він.
– Добре, я говорю спокійно, а ти уважно мене слухаєш. Намалюю тобі картину цілком, щоб ти потім не думав, що я перегинаю ціпок.
– Ти розлучився з цією божевільною. Залишив їй квартиру, яку купили твої батьки, хоча вона не вклала в неї жодної гривні.
– Через два роки ця, прости господи, закохалася в якогось “сидільця” по листуванню, і щоб витягнути його з-за ґрат, вона продала цю квартиру!
– Опудала цього випустили, а він погрався з нею тиждень, вгамувавши свої тваринні інстинкти, і звалив у туман, залишивши її одну – без грошей, без квартири, без голови і не тільки!
– І тепер ця ненормальна ввалилася у мою квартиру і хоче тут жити? Я нічого не переплутала?
Стас помовчав кілька секунд, а потім відповів:
– Ну, коли ти ось так все це підносиш, то, може, і виглядає все не дуже гарно, але хто в нашому житті не помиляється? Всі роблять помилки! Потрібно вміти прощати!
– Мені її нема за що прощати! Вона мені ніхто! Може, ви й не чужі ж люди, але мені вона й даремно не потрібна! Я ще раз повторюю, покажи їй де двері, або вимітайся з нею!
– Слухай, я розумію, ти недолюблюєш Марину, але Христина в чому винна? – жалісно запитав він.
– Христині явно не пощастило з матір’ю! Якщо хочеш, щоб донька з нами пожила, я не проти, але ця видра йде прямо зараз! – Лєра підійшла до Марини, готова вчепитися їй у волосся, і завмерла в очікуванні.
– Я не залишу дочку з тобою! – Лише пирхнула вона у відповідь.
– А я й не горю бажанням, якщо що! Забирайся звідси! Скільки можна повторювати? – майже репетувала Валерія.
– Марино, може, правда? Хоч би Христину залишиш? – Запропонував Стас.
– Добре придумав! Ви тут у теплі Новий рік справлятимете? А де я? У притулку для безхатьків? – Ображено сказала Марина.
– А ось про це треба було думати, коли ти продавала квартиру! – Закричала Лєра на все горло.
Як же її дратувала вся ця ситуація. Ще вчора вона так раділа, що вони зі Стасом подали заяву до РАЦСу, призначили дату весілля, а тепер… Ситуація була патова. Вона в жодному разі не збиралася жити з цією під одним дахом.
Та й Стас її дуже здивував. Як йому взагалі на думку це спало? І вистачило ж мізків! Що за чорт у нього вселився? Навіщо він усе зіпсував?
Жили ж нормально, як усі люди. Наче й не сварилися. Раділи життю, насолоджувалися один одним, а тепер усе це коту під хвіст?
– Ну, так! Я не подумала! Що мені тепер застре.литись? – вже майже плакала Марина, але Лєру не чіпали її сльози, вона бачила, що це гра, причому невдала.
– Непоганий варіант, між іншим! – зауважила Валерія і ще раз вказала їй на двері.
– Лєро, ну припини! Сама подумай та оціни ситуацію реально. Куди вона піде?
– Це не мої проблеми! – Закричала вона.
Він мовчав, Марина плакала, а Лєра намагалася взяти себе в руки. Вона рідко виходила з себе настільки, щоб підвищувати голос, але зараз не могла інакше.
– Хай візьме кредит та орендує квартиру. Якщо ви тупі, що не можете до цього додуматися, доведеться підказувати! Я дивлюся, її ідіо.тизм заразний?
– Вона не може взяти кредит. У трьох банках вже винна! – зізнався Стас.
– Ну, я ж говорю, клінічна божевільна! Так, я передумала. Тепер є тільки один варіант – ви йдете всі разом і зараз. Весілля не буде! Між нами все скінчено! – Відрізала Лєра, здивувавши нареченого ще більше.
– Лєрусю, ти чого? Навіщо ти так?
– Бо інакше не вийде! Провалюйте прямо зараз, або я викликаю поліцію! – Сказала вона і дістала телефон з кишені.
– Ти цього не зробиш! – Упевнено заявив він.
– Та ну? – Лєра набрала короткий номер і пішли гудки.
– Гаразд, не треба! Ми йдемо!
– Але куди ми підемо? – заверещала Марина.
– Розберемося! – Сказав Стас і пішов збирати свої речі.
За хвилин п’ять він вийшов зі спальні з дорожньою сумкою. Лєра тільки сподівалася, що він не прихопив нічого з її речей, але перевіряти не стала.
Ще за кілька хвилин квартира спорожніла. Лєра втомлено плюхнулася на диван і відчула неприємний аромат парфумів Марини, який ніби ввібрався в шпалери. Вона скривилася, встала і відчинила вікно, щоб провітрити як слід.
Догодило ж їй зв’язатися з цією родиною! Не чужі люди? Та як би не так! Всередині раптом стало так порожньо.
Валерія вирішила не зациклюватися на цій ситуації. Вона пішла і набрала собі ванну з піною та ароматними маслами, погасила світло, запалила свічки, налила собі келих червоного з пляшки, купленої для святкування Нового року.
– За волю! – сказала вона собі цілком бадьоро, занурившись у гарячу воду. – Краще бути одній, ніж з таким! – Додала вже сумніше.
Їй було абсолютно байдуже, куди вони всі підуть, і що робитимуть. І хоча якийсь голосок у голові шепотів, що це жорстоко, – вона просто не стала його слухати.
Стас жодного разу не приходив після того, не намагався вибачитися чи повернутися. За кілька місяців від спільних знайомих Лєра дізналася, що він зійшовся з колишньою дружиною. Мабуть, це все одно сталося б. Добре, що не під її дахом.
Валерія не засмучувалася, вона жила далі, радіючи, що змогла побачити справжнє обличчя нареченого до весілля.
– Ото було б весело, якби він так здивував, коли в мене вже блищала обручка на пальчику! Фу! – одного разу подумала вона і відразу відкинула цю думку. – Зберегла доля від дурня! Нічого не скажеш…
А як би ви вчинили в цій ситуації?