Яка професія у вашого батька? Будівельник, лікар, учитель? А ось мій біологічний батько все своє життя був моряком. Плавав із порту до порту, багато чого бачив, знайомився з людьми, творив.
Ну, принаймні, я тішила себе такими надіями у дитинстві. Адже ми не жили разом: батько залишив сім’ю, коли мені було близько п’яти років.
Мама завжди казала, що він мандрівник, що йде за мрією. А тому бути разом їм не судилося. Тож незабаром у нашому житті з’явився дядько Валєра. Худющий, тихий чоловік, у піджаку та капелюсі. Нічого видатного чи харизматичного. Залисини, окуляри і старий чемодан. І як він взагалі міг сподобатися матері?
Я думала, що цей дивний дядько незабаром пропаде, зникне з мого простору. Але, натомість, він став чудовим чоловіком для мами і прекрасним батьком для мене.
Дядько Валєра ніколи не підвищував на нас голосу. Він завжди був небагатослівним, але найчастіше, саме він подавав потрібну ідею для того, щоб проблема вирішилася.
Коли в мене з’явився хлопець, мама тільки нахиурила брови і сказала, щоб я там собі нічого не вигадувала. Ми жили втрьох у двокімнатній маминій квартирі, і вона все боялася, що я приведу ще й хлопця у дім.
А от вітчим, пам’ятаю, знайшов спосіб зустрітися зі мною на вулиці, повів мене до якогось кафе і там, за чашкою чаю, дав кілька порад. Напевно, це була найкраща розмова, яка тільки могла бути у батька з дочкою.
Тоді я зрозуміла, як мамі пощастило із її чоловіком. Адже, по суті, він увесь свій вільний час присвячував нам, мені та мамі. Більшу частину зарплати він клав на стіл у день зарплати. Собі залишав тільки на бензин і, може, щось солодке. Він часто купував печиво, але ділився з нами.
Вдома, як чоловік, він теж був зразковим. Де якісь полиці поправити, що перефарбувати, ремонт техніки — усі ці справи лежали на його плечах і виконувалися в найшвидший термін. Я знаю, що жінки часто сваряться з чоловіками з таких побутових питань, зараз я й сама така. Але в них з мамою такого і близько не було. Дядько Валєра зміг би змайструвати будь-що за допомогою скотчу, двох дощок та батарейки.
Один у нього був недолік: суцільний спокій та меланхолія. А мама моя любить, щоб як у латиноамериканському серіалі. Щоб пристрасть, динаміка, вічні недомовки та зміна обстановки.
Звичайний, тихий ритм життя для неї надто нудний і стомлюючий. Хоча молодість її давно вже минула. Здавалося б, час і відпочити від зайвих ексцесів.
Нині я сама мати сина-підлітка. І донедавна я думала, що єдиною моєю проблемою буде думка про те, де знайти гроші дитині на інститут. Але ні, навіть будучи в шлюбі, живучи вже зовсім в іншому будинку, мене все-таки спіткало минуле. Неприємне, старе, бородате минуле. Зі скрипучим голосом і лицемірним поглядом.
Так, саме такий був мій батько. У сенсі біологічний батько. Він, бачите, захотів повернутися, прогулявши і прокутивши не один десяток років. Виявилося, він справді був моряком чи, принаймні, точно був із морем.
Старий, сивий чоловік, з бородою без вусів та важким поглядом. Які у цього незнайомця були питання до нашої сім’ї? Як він міг подумати, що хтось його впустить на поріг?
Але ви бачили б мамині очі, якими бачила їх я в той момент. Вона дивилася на це чудовисько, як юна школярка на двадцятирічного спортсмена з довгим, брудним волоссям.
Я вже думала, у її віці люди не закохуються. Але, мабуть, це було не так. Закохуються ще як.
Мама сказала, що повернувся мій справжній тато. Ага, справжнісінький, звичайно. Дядько Валєра, ось хто мій батько. Але мама вирішила інакше. Вони з цим бородатим пугалом вигнали мого тата надвір. Дали йому трохи грошей на хостел, а далі — кудись своїм ходом. Добре, що у нього все ще була робота.
А тепер ось я мала заново познайомитися з татом, та ще й прийняти його назад. Забувши про найкращого у світі вітчима.
Я рада, що ця ситуація сталася зараз, коли я маю чоловіка, роботу і я сама в змозі відплатити за добро. Звичайно, я знайшла дядька Валєру. Він, здавалося, був усе в тому костюмі, яким я його пам’ятала тоді. Тільки збільшилися зморшки і погляд став якимось ще сумнішим.
Нині він живе у нашій квартирі. У третій кімнаті, яка все одно ніколи не використовується. Я розумію, що це півзаходи, так що на ній я зупинятися не збираюся. Зараз рішення стоїть лише за моєю мамою. Бо бачте, позавчора я поговорила з нею окремо, без того неприємного мужика. І розмова у нас була непростою.
Я сказала все як є. Якщо вона так сильно хоче бути з моїм першим батьком, нехай переїжджає до нього і живе з ним разом. Чи винаймають квартиру спільно, та хоч на смітнику живуть, мені паралельно.
Але дядько Валєра житиме в цьому будинку й крапка. Він повністю цього заслужив. Інакше я прийму його в себе. Чоловік та син зовсім не проти.
Але тоді я того ж дня втрачу не лише свого біологічного батька, а ще й матір. Припиню будь-яке наше спілкування не лише зараз, а й у майбутньому. Що б там не сталося. А я, нагадаю, єдина дитина у нашій, так би мовити, сім’ї.
Тому, над своїм рішенням мамі варто добре подумати. Що їй важливіше: рідна дочка чи весь цей сповнений емоцій світ. Час, поки що, є.
Розумієте, я не можу зрадити дядька Валєру. Я і називаю його так, суто за звичкою. Насправді він давно вже став мені рідним батьком. Нехай він тільки коханий вітчим. І якщо моя мама така людина, що може, попри все, ось так віроломно вчинити, то я не хочу мати з нею нічого спільного.
Не знаю, хто мене так виховав. Але свої дії я вважаю за правильні, а що буде далі — буде на совісті моєї матері. Побачимо.
