«Одного разу я два роки прожила без гарячої води …»

І зрозуміла одну дуже важливу річ:

Одного разу я два роки прожила без гарячої води. Точніше, на кухні вона текла, а ось у ванній ледь капала, так що неможливо було прийняти душ, тільки терпляче наповнити ванну приблизно хвилин за сорок. Оскільки митися хочеться вранці і ввечері, кожен з членів сім’ї щодня витрачав на це півтори години. Ясна річ, коли проблема тільки виникла, я попросила чоловіка викликати сантехніка, але він сказав: «Старі труби, зйомна квартира, чого ти хочеш? Ми ж не будемо влаштовувати капітальний ремонт і довбати стіни? Давай як-небудь так ».

І ми стали жити як-небудь так. Не пам’ятаю, чому я вибухнула, але одного разу раптом влаштувала потворний скандал, після якого сантехнік був викликаний.

Майстер пішов через п’ять хвилин, і я подумала, що все безнадійно. Відкрила кран, і звідти хлинув потужний струмінь рудої води.

Виявляється, в трубі зібралася іржа, знадобилося пару раз постукати, і затор зник. Розумієте? Два роки без гарячої води – один дзвінок і кілька рухів.

Я легко готова визнати, що справа в нашому особливому нехлюйстві, але схожі історії я спостерігаю дивно часто.

Друзі десять років жили в незатишній тісній квартирі, в якій вічно не вистачало місця. Вони її так не любили, що навіть не бажали ремонтувати. Зрештою плюнули на все і вирішили переїхати, хоча дуже любили свій район. Стали збиратися і виявили поклади старих речей: одяг, дбайливо складений в валізи і прибраний на шафу; антресолі, забиті матеріалом для невдалого ремонту; полки, заставлені нерозпакованими коробками з книгами і бозна-яким дрібним сміттям – від незакінченого рукоділля до сувенірів з давніх поїздок; комору з бабусиним килимом і зламаною пральною машинкою. Виявилося, в будинку безліч темних кутів, з яких вимітали пил, але ніколи туди всерйоз не заглядали і не розбиралися. Вони раптом з’ясували, що їх найпотрібніші речі поміщаються в кілька сумок, а ті вісімнадцять мішків поїдуть на смітник.

Знаєте, коли я до них заїхала, жінка плакала. Тому що зрозуміла: ці десять років вона могла жити набагато затишніше і просто щасливіше.

Але є люди, які примудряються на тих же умовах існувати у власному тілі.

Болить. Болить голова, несильно, але з року в рік, дні нездужання складаються в місяці, але все можна витерпіти і з усім змиритися. Тому що мігрень не лікується, ми ж знаємо.

А потім людина раптом потрапляє до лікаря і виявляє, що ситуація виправляється (ні, не гільйотиною, але якимись препаратами крім знеболюючих). І можна було не мучитися стільки часу.

Те ж відбувається з психологічними проблемами, які неминучі, тому що «світ такий», та й ти сам недосконалий.

Люди борються з ними роками, поки не входять в штопор і не виявляють, що багато коригується антидепресантами не тільки «до автопілотного стану», а й до цілком пристойної якості життя.

Ці два слова – «якість життя» – ключові. Вони не про те, скільки ти заробляєш і де відпочиваєш. Вони про те, скільки тобі доводиться терпіти. З чим потрібно миритися, як часто зчіплювати зуби, заплющує очі і не дивитися навколо, поки не стане трохи легше. Неважливо, фізичний біль ти виносиш, незатишок або відносини, які чомусь потрібно зберегти.

Одного разу виявляється, що ти терпиш більше, ніж живеш. І це півбіди, а головна біда в тому, що дискомфорт разюче часто абсолютно необов’язковий. «Тільки на третій день індіанець Зоркий Око зауважив, що в камері немає четвертої стіни». Добре, якщо рахунок на місяці, а не на десятки років.

Будь ласка, перевіряйте на міцність стіни, в яких ви безнадійно замкнені. Штовхайте кожні двері, які виглядають зачиненими. Пробуйте на зуб нерозв’язні проблеми і нездійсненні завдання, іноді старі заіржавілі кайдани виявляються не міцніше, ніж рожеві пухнасті наручники для сексуальних ігор.

І набагато страшнішим, ніж ваші тривалі проблеми і ніж майбутні зусилля для їх вирішення, може стати розуміння того, що терпіти було не потрібно. Що ви могли бути щасливі набагато раніше, вже багато років, а не тільки зараз, коли нарешті подолали інерцію. І вся та сумна і важка частина життя могла бути зовсім іншою, а ви не знали, і нічого тепер не повернути.

Автор: Марта Кетро

Related Post

Починаю плакати, як тільки чоловік заводить серйозну розмовуПочинаю плакати, як тільки чоловік заводить серйозну розмову

Заміжня 5 років. Важко розповідати чоловікові про свої бажання, мрії, почуття, визнаватися йому в любові, хвалити, підтримувати. Як тільки він запитує про щось, просить про допомогу, я починаю плакати. Намагалася

Готова на все, лише б чоловік хоч іноді повертався до менеГотова на все, лише б чоловік хоч іноді повертався до мене

Чоловік пішов до іншої. Пішов несподівано. Днем був зі мною, була близькість, визнання в любові. Потім поїхав у справах і пропав. Вночі  додзвонилася до нього, сказав, що завтра приїде за

facebook