– Олю, ти знову збираєш величезні сумки. Вони їдять більше за нас! Ти сама порахуй, ти ж грамотна жінка. У нас на сім’ю сина йде половина нашого бюджету!
– Ти перебільшуєш, Колю. Яка половина? Ти ще картоплю порахуй за ринковою ціною.
– І порахую. Картоплю, борщі твої, огірки, лечо, помідори, язик тещин. Все літо на кухні стоїш, а вони за один присіст все з’їдають.
– А тушкованки скільки вже перевозили? Все своє, з поросят, своїми руками вирощених. А картоплю Альошка один копав. А його Валентина до матері поскакала. З однієї квартири в іншу. Вікна мити.
– Колю, не заводься. Тиск підніметься.
– У мене тиск піднімається через їх апетит, що раптово піднявся! Ми приїжджаємо, а в них порожній холодильник. Все. Не повезу, не поїду!
– Ти хочеш мене на автобусі відправити? Я ще й холодець зварила. Нам все не подужати.
– Серафим з’їсть. Від нього хоч якась користь та радість. Будинок охороняє та хвостом виляє.
Ольга та Микола ще довго сперечалися. Микола чинив опір, Ольга не поступалася. Нарешті вона погодилася зменшити кількість банок, а пакет із цукерками Микола сам сховав, доки дружина не бачила.
В результаті поїхали на дві години пізніше. Ольга по дорозі бурчала, їй треба було заїхати до крамниці у місті. Затрималися і на залізничному переїзді, – були ремонтні роботи й машини пропускали з перервою у пів години.
Потім стояли в заторі вже перед будинком, де син з невісткою квартиру винаймали. Три з половиною години затримки.
– Це все через тебе, – знову почала Ольга. – Весь день перековеркав! З ранку настрій зіпсував, до обіду хотіла повернутися, а встигнемо лише до вечері.
– А куди нам поспішати, дітей малих нема, не плаче ніхто. Серафим у будці своїй спить, худоба нагодована.
– Гаразд.
Ольга махнула рукою, сил сперечатися вже не було. Чоловік говорив правду. Продуктів у місто вони везли більше, ніж самі з’їдали. Набагато більше. Окрім свого домашнього, Ольга купувала улюблену ковбасу сина.
Хоча він і сам міг купити у місті. І сир вона знала, який вибрати. Цукерки Олексій любив і взагалі солодке. Вона ж мати, вони ж батьки.
Допоможуть, син із невісткою на квартиру швидше накопичуть. Ольга думала про це поки піднімалися в ліфті. Сумки цього разу виявилися легшими. Це Микола дещо відстояв.
***
– Здрастуйте, пізно ви сьогодні, – відповіла на вітання Валя.
Микола одразу пішов із сином у кімнату, там сваха вже сиділа. Ольга почала звільняти сумки, помітила відсутність цукерок, але промовчала. Вирішила, що вдома все висловить Миколі.
Порожні сумки поставила у передпокої і приєдналася до розмови зі свахою, поки Валя не покликала пити чай. Цукерок на столі не вистачало.
Олексій підвівся і перевірив шафу. Там їх також не було. Ольга знову вирішила вилаяти вдома чоловіка. Хоч мед залишив, сама викладала.
– Валю, цукерки випадково забули, діставай мед. Олексій любить солодке. Там ще варення. Діставай все. Ти не їси, а він любить.
Валентина та мати переглянулися. Валентина знехотя піднялася і дістала банку з варенням.
– А мед?
Валентина знову глянула на матір.
– Діставай, Валюшо. Мама привезла, а ти шкодуєш. Давно варення не їв, – сказав Олексій.
– Давно? Ми лише два тижні тому привозили. Це давно?
– Не пам’ятаю.
– Ось як!
Мати Валентини почала питати про господарство, розмова перейшла на іншу тему. Після чаю сиділи та розмовляли.
Сваха весь час дивилася на годинник, було помітне її невдоволення. Микола це зрозумів і вирішив зволікати, щось тут було не так. Поспішаєш – йди, ніхто не тримає.
– Доню, мені час, я і так запізнююся.
– Мамо, посидь ще трохи, – вона щось ще прошепотіла їй.
– Добре, дочко. Проведемо ваших гостей, тоді і я поїду. Я ж машину обіцяла повернути твоєму братові вчасно, а вже дві години минуло.
– А ми не поспішаємо, – сказав Микола.
– Як не поспішаємо? Дуже поспішаємо, мені ще треба в магазин заїхати. Збирайся, поїдемо ми. Дякую за чай.
Ольга почала підганяти чоловіка. Нарешті вони вийшли.
– І що ти влаштував? Сваху давно не бачив? Не поспішаємо! Засиділися. Чи зовсім розум втратив? У селі жити набридло?
– Це ти втрачаєш його від ревнощів, а я рятую нашу родину від руйнування.
– Якого такого руйнування?
– Побачиш. Сідай у машину і помовчи, голова вже кипить від твоїх думок.
– Думки у тебе в голові. І чого ти зупинився? Тільки-но від’їхали.
– Дивись на під’їзд, тобі краще видно. І не став дурних питань. Виїзд тут один, з іншого боку, ремонт, перекрито все.
– Колю, йдуть! Із пакетами йдуть, до машини! Валька та сваха.
– Я цього й чекав сьогодні. Підозра виникла. А звідки дрібнички? У під’їзді магазину нема.
– Завантажили, прощаються.
– Тримайся, свахо.
Микола під’їхав до під’їзду, перегородивши виїзд машині. Сваха хотіла обуритися, але так і залишилася стояти з відчиненим багажником, бо біля нього вже стояв Микола.
– Забули щось? – тихо спитала Валентина.
– Забули! Звісно забули. Зараз заберемо та поїдемо. Ми швидко. Оль, ти тільки глянь. Це наш мед, ціла банка. А ось і варення для нашого синочка. І холодець, і м’ясо. Так тут майже все, що ми привезли! Все, що ти нашому синові готуєш, Валентино?
Валентина почервоніла, а сваха зовсім розгубилася.
– Це я на зберігання взяла. У них у холодильник не влазить.
– Коли чай пили, все чудово влізло. Олексій знає?
– Знає, але не все.
– А ми зараз його спитаємо. Дзвони йому, хай спускається.
Олексій не знав. Нічого не знав.
– То ви нам трохи й привозите. Валя каже, тільки на три дні вистачає, вірніше на три вечері, обідаю я на роботі в їдальні.
– Ми ж дорослі, працюємо, самі все купуємо. Це раніше ви привозили величезними сумками. Я ж вам казав, що треба менше. Я подумав, що ви мене почули.
– А тушкованка, а цукерки? Мед із варенням?
– Тату, яка тушкованка? Мед з варенням я вперше побачив. Дякую вам, моє улюблене.
– Так сходи і подивися. Немає більше твого улюбленого варення на вашій кухні.
– Ви його додому забрали?
– Ні. Теща твоя все забирає! Варення, мед, тушкованку, салати, – все у неї в багажнику. А ми все тобі везли. Навіть холодця вона тобі не залишила!
– Валю, що це означає?
– Я мамі дала. Вона любить холодець.
– А я? Я також люблю. А мед? Ти все робила за моєю спиною? А я ж минулого разу шукав цукерки. Були, але зникли.
– Ти тоді сказала про подругу. Я зрозумів! Теща завжди приїжджала після моїх! Ти обманювала мене три місяці, ні, чотири!
– Ні, синку, вони тебе дурили два роки! Просто останнім часом знахабніли. Залишили продуктів на три дні, а тещі все інше.
– Бери, сину, пакети та йди додому. А ти, свахо, нашим коштом вирішила жити? Добре влаштувалася. А ти, Валентино? Не соромно тобі?
– А ви її не лайте, вона матері допомагає! Думаєте, краще зробили, як же! Зараз діти посваряться, родина зруйнується!
– Сім’я на обмані не будується! Самі розберуться.
Ольга та Микола поїхали. Увечері подзвонив син, подякував, і попросив наступного разу так багато не привозити.
***
– Ось бачиш, я мав рацію. Занадто великий апетит, але виявляється не в сина, а в його тещі.
За місяць Олексій подав на розлучення, не зміг вибачити такого обману. А все через апетити тещі…
Виявляється, різні мами бувають. Одна, – все для дітей, інша, – як би собі більше прихопити. От і дохапалася…
