– Отже, домовмося по-доброму! Ти віддаєш мені половину квартири, і ми розходимося мирно, – Стас поклав руки на стіл, і нахилився вперед.
– Половину бабусиної квартири? – Аніта підняла брови. – Ти серйозно? За тринадцять років шлюбу я багато дивного від тебе чула, але це… Це просто щось!
– Спільно нажите майно ділиться навпіл, – він промовив це таким тоном, ніби пояснював велику істину, і повторив: – Ти віддаси мені половину квартири, і розійдемося мирно!
– Стасе, ти сам себе чуєш? Яке спільно нажите? Ця квартира дісталася мені від бабусі ще до нашої зустрічі. Ти там навіть не зареєстрований!
– Я тринадцять років вкладався у ремонт цієї квартири, тепер там є моя частка, – почав загинати пальці. – Пам’ятаєш, як ми міняли вікна? А кухонний гарнітур?
– Чекай-чекай, – Аніта підняла руку. – Вікна ми міняли на мої гроші, я продала бабусині прикраси. А кухню нам подарували мої батьки на новосілля. Що ще?
У кімнаті зависла тиша. Стас пройшовся з кута в куток просторої вітальні, зупинився біля вікна. Вигляд з бабусиної «сталінки» відкривався приголомшливий – центральна площа міста, старовинні будинки з ліпниною, сквер.
– Гаразд, – нарешті промовив він. – Тоді поговоримо про Марію.
– А до чого тут Марійка?
– До того, що вона також має право на цю квартиру. І як батько, я можу представляти її інтереси. Донька житиме зі мною, отже, й квартира тепер моя.
Аніта повільно підвелася зі стільця:
– Тобто, за дванадцять років, ти вперше згадав, що ти батько? Жодних батьківських зборів, жодного походу до лікаря, коли в неї був бронхіт, жодного дня народження минулого року. Натомість тепер ти готовий представляти її інтереси? Тепер ти вирішив, що вона житиме з тобою?
– Я дзвоню Риті, – Стас дістав телефон. – Нехай, як юрист, пояснить тобі твої права та обов’язки.
Аніта знизала плечима:
– Дзвони. Думаю, твоя сестра пояснить тобі, що ти не маєш жодних прав на спадщину, яку я отримала до шлюбу.
За пів години у квартирі з’явилася Рита – висока жінка у суворому костюмі. Вона одразу дістала теку із документами.
– Стас, я переглянула виписки з Держреєстру. Квартира справді належала бабусі Аніти, а потім перейшла у спадок. Жодних зачіпок.
– Але ж я всі ці роки…
– Що всі ці роки? – перебила Рита. – Проживання у квартирі дружини не дає права власності.
– А як же права дитини? – Стас схрестив руки на грудях.
– Маша має законного представника – її матір. І квартира не є спільно нажитим майном, – Рита зачинила теку. – Можу скласти позов, але це марна трата часу та грошей.
Стас різко встав:
– Отже, рідна сестра проти мене?
– Я не проти тебе. Я за закон, – спокійно відповіла Рита. – І раджу тобі не ускладнювати розлучення невиправданими претензіями.
Коли Рита пішла, Стас довго мовчав, дивлячись у вікно. Потім повернувся до Аніти:
– Добре, вчинимо інакше. Маша житиме зі мною.
– З чого раптом?
– Я її батько. Маю право бачитися з дочкою.
– Теоретично – так. Але фактично – вона залишиться жити зі мною.
– Це ми ще подивимося, – Стас попрямував до виходу. – Ти навіть не уявляєш, на що я здатний.
Наступного дня Аніта забирала Марію зі школи. Дочка була надзвичайно жвавою.
– Уявляєш, тато приходив сьогодні! Приніс мені новий чохол для телефону. Сказав, що скоро придбає новий айфон.
– Ось як, – Аніта постаралася приховати здивування. – І часто він заходить до школи?
– Вдруге за тиждень. А що таке? Він же мій тато.
Увечері зателефонувала класна керівниця:
– Аніто Сергіївно, хотіла з вами порадитись. Станіслав Михайлович став часто приходити до школи, цікавиться успішністю Маші, спілкується з нею на перервах. Це нормально?
– Так, ми зараз розлучаємося. Він має право бачитися з дочкою.
– Розумієте, він розпитував, хто зазвичай забирає Машу. І ще він натякнув, що має намір оформити одноосібну опіку.
У Аніти похолонули руки. Ось воно що. Раз не вдалося відсудити квартиру, Стас вирішив діяти через дочку.
У вихідні Маша зібралася до батька:
– Мамо, можна я в тата переночую? Він винайняв таку класну квартиру! І його наречена Віра обіцяла навчити мене готувати пасту карбонару.
– Наречена? – Аніта не знала про це. – Давно вони разом?
– Не знаю. Вона класна! Працює в агенції нерухомості. Каже, що рієлтор – це її покликання.
Увечері Аніті зателефонувала Рита:
– Нам треба зустрітись. Є важлива розмова.
У кафе було небагатолюдно. Рита була стривоженою:
– Я випадково дізналася дещо. Віра справді рієлтор. І вона вже шукає покупця на твою квартиру.
– Але як? У неї немає жодних прав.
– А якщо Стас досягне опіки над Марійкою? Тоді зможе претендувати на частину квартири, як представник неповнолітньої дитини. Вони з Вірою все прорахували.
– І що мені робити?
– Спершу зібрати докази. Я маю план.
Через тиждень Маша повернулася від батька у сльозах:
– Мамо, я більше до них не поїду!
– Що трапилося?
– Я випадково почула, як вони з Вірою розмовляли. Вона говорила, що вже знайшла покупця на нашу квартиру, і вони переїдуть в інше місто, як тільки все залагодять із документами. А тато сказав, що я швидко звикну до нової школи.
Аніта обійняла дочку:
– Тепер ти розумієш, навіщо він став піклуватися про тебе?
– Вибач, мамо. Я була така дурна! Думала, він справді скучив.
Рита покликала зустрітися у себе в офісі. На столі лежав великий стос документів.
– Ось що вдалося з’ясувати, – вона розклала папери віялом. – По-перше, Стас узяв кредит на мільйон гривень. По-друге, я перевірила – гроші перевели в готівку.
– Який кредит? – здивувалася Аніта. – Вперше чую.
– Тому, що він оформив його за місяць до розлучення. І тепер банк потребує повернення грошей. А ще, – Рита дістала видрук електронної пошти, – Віра вже розмістила оголошення про продаж вашої квартири. Щоправда, поки що без фотографій.
– Але як вона могла?
– Попередній договір. Вона бере завдаток із потенційних покупців, обіцяючи, що квартира ось-ось звільниться. Вже троє людей внесли по двадцять п’ять тисяч.
Маша, що сиділа в кутку кабінету, підвела голову від телефону:
– Я записала їхню розмову. Віра казала татові, що знайшла якусь фірму, яка готова купити квартиру за готівку, без зайвих питань.
Рита кивнула:
– Молодець. Це важливий доказ.
– І що тепер? – спитала Аніта.
– Тепер ми подаємо зустрічний позов. Я маю докази, що Стас планував аферу з квартирою ще до розлучення. Ось витяг з його телефону – він дзвонив рієлторам, консультувався, щодо термінового продажу нерухомості.
У двері постукали. На порозі з’явився Стас:
– Вирішили зібрати сімейну нараду без мене?
– Проходь, – Рита вказала на стілець. – Ми саме обговорюємо твої фінансові справи.
– Які ще фінансові справи?
– Наприклад, кредит на мільйон. Або попередні договори на продаж квартири, в якій ти не маєш частки. Чи може обговоримо заяву на опіку, яку ти готуєш?
Стас зблід:
– Ти стежила за мною?
– Ні, просто виконувала свою роботу. Я адвокат, якщо ти забув.
– Ти моя сестра!
– Саме тому я намагаюся зупинити тебе до того, як ти вчиниш кримінальний злочин. Шахрайство з нерухомістю – це стаття.
Маша підвелася зі свого місця:
– Тату, а правда, що ви з Вірою збираєтесь поїхати в інше місто?
– Хто тобі сказав?
– Я сама чула. І записала вашу розмову.
Стас звалився на стілець:
– Ти не розумієш. У мене великі борги. Віра запропонувала план…
– План обдурити власну дочку? – перебила Аніта. – Використати дитину, щоб відібрати квартиру?
– Мені потрібні були гроші!
– А мені потрібний був батько, – тихо сказала Маша. – Справжній, а не той, хто приходить до школи з подарунками, аби отримати доступ до маминої квартири.
Рита дістала ще один документ:
– Ось заява в прокуратуру. Тут все: і кредит, і попередні договори купівлі-продажу чужої власності, і спроба маніпуляції неповнолітньою дитиною. Я його поки що не відправила.
– І що ти пропонуєш? – Стас схрестив руки на грудях.
– Ти припиняєш усі спроби відсудити квартиру. Пишеш розписку, що не маєш на неї жодних прав. Виплачуєш компенсацію людям, у яких Віра взяла завдаток. І починаєш нормально спілкуватися з дочкою – без корисливих цілей.
– А якщо я відмовлюсь?
– Тоді документи підуть по інстанціях. І, повір, тобі не сподобаються наслідки.
Стас мовчки дивився на документи. У кабінеті повисла важка тиша.
– Дай мені час подумати, – нарешті промовив він.
– До завтрашнього ранку, – відрізала Рита. – Інакше – запускаю процес.
Увечері Аніта з Машею сиділи на кухні своєї квартири. На столі димився чай, а по підвіконні барабанив дощ.
– Мамо, а бабуся давно купила цю квартиру? – Запитала Марійка.
– Це ціла історія. Вона працювала головним інженером на заводі. Тоді весь цей будинок зводили для керівного складу.
– Бабуся годинами пропадала на будівництві, стежила за кожною цеглиною. Потім, уже коли квартири розподіляли, їй запропонували вибрати будь-яку. Вона вибрала цю – з видом на площу.
– А тато знав цю історію?
– Звісно. Бабуся неодноразово розповідала. Вона ж із нами жила перші три роки після нашого весілля.
Телефон Аніти завібрував. Допис від Рити: «Стас приїхав до мене. Говорить, готовий на наші умови».
Вранці вони знову зібралися в офісі Рити. Стас був змарнілим, ніби не спав усю ніч.
– Я все підпишу, – сказав він, не дивлячись ні на кого. – Де документи?
Рита розклала папери:
– Отут, відмова від претензій на квартиру. Тут – зобов’язання виплатити компенсацію ошуканим клієнтам Віри. А тут, графік зустрічей із дочкою, якщо Маша згодна.
Маша подивилася на батька:
– Ти справді хочеш зі мною бачитися? Чи знову щось задумав?
– Справді, – Стас уперше за ранок підняв очі. – Я все зіпсував, так? Думав лише про гроші, про квартиру. А ти ж у мене така чудова виросла. І я все це пропустив.
– Не все, – тихо сказала донька. – Ще можна надолужити. Тільки без обману, гаразд?
Стас кивнув і почав підписувати документи. Коли з формальностями було покінчено, Рита зібрала папери:
– Віра вже знає?
– Я розірвав із нею всі стосунки. Вона хотіла використати Марію, щоб заробити на квартирі. А я… я дозволив себе вмовити.
– А як же кредит? – спитала Аніта.
– Виплачуватиму. Влаштувався на другу роботу. Може, років через три закрию.
Минув місяць. Аніта з Машею сиділи на тій же кухні з видом на площу. За вікном падав перший сніг.
– Мамо, знаєш, тато змінився, – сказала Маша, сьорбаючи чай. – Ми вчора ходили у кіно, потім гуляли у парку. Він розпитував про школу, про моїх друзів. І ні слова про квартиру чи гроші.
– Я рада, – щиро відповіла Аніта. – Кожному можна дати другий шанс.
Пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Рита:
– Вирішила заглянути до коханої невістки та племінниці. Дивлюся, ви тут чаї ганяєте?
– Приєднуйся, – посміхнулася Аніта. – Ти тепер не просто родичка, а наш сімейний захисник.
Рита пройшла на кухню:
– Стас, до речі, повністю розрахувався із клієнтами Віри. І на роботі його підвищили.
– А сама Віра? – Запитала Маша.
– Їй довелося виїхати з міста. Занадто багато незадоволених клієнтів. Але це вже зовсім інша історія.
Вони сиділи на кухні, пили чай, і говорили про все на світі. За вікном продовжував падати сніг, вкриваючи міську площу білою ковдрою. А в старій “сталінці” було тепло та затишно…