– Отже, домовмося по-доброму! Ти віддаєш мені половину квартири, і ми розходимося мирно! – Вимагав чоловік. – Половину бабусиної квартири? – Аніта підняла брови. – Ти серйозно? За тринадцять років шлюбу я багато дивного від тебе чула, але це… Це просто щось

– Отже, домовмося по-доброму! Ти віддаєш мені половину квартири, і ми розходимося мирно, – Стас поклав руки на стіл, і нахилився вперед.

– Половину бабусиної квартири? – Аніта підняла брови. – Ти серйозно? За тринадцять років шлюбу я багато дивного від тебе чула, але це… Це просто щось!

– Спільно нажите майно ділиться навпіл, – він промовив це таким тоном, ніби пояснював велику істину, і повторив: – Ти віддаси мені половину квартири, і розійдемося мирно!

– Стасе, ти сам себе чуєш? Яке спільно нажите? Ця квартира дісталася мені від бабусі ще до нашої зустрічі. Ти там навіть не зареєстрований!

– Я тринадцять років вкладався у ремонт цієї квартири, тепер там є моя частка, – почав загинати пальці. – Пам’ятаєш, як ми міняли вікна? А кухонний гарнітур?

– Чекай-чекай, – Аніта підняла руку. – Вікна ми міняли на мої гроші, я продала бабусині прикраси. А кухню нам подарували мої батьки на новосілля. Що ще?

У кімнаті зависла тиша. Стас пройшовся з кута в куток просторої вітальні, зупинився біля вікна. Вигляд з бабусиної «сталінки» відкривався приголомшливий – центральна площа міста, старовинні будинки з ліпниною, сквер.

– Гаразд, – нарешті промовив він. – Тоді поговоримо про Марію.

– А до чого тут Марійка?

– До того, що вона також має право на цю квартиру. І як батько, я можу представляти її інтереси. Донька житиме зі мною, отже, й квартира тепер моя.

Аніта повільно підвелася зі стільця:

– Тобто, за дванадцять років, ти вперше згадав, що ти батько? Жодних батьківських зборів, жодного походу до лікаря, коли в неї був бронхіт, жодного дня народження минулого року. Натомість тепер ти готовий представляти її інтереси? Тепер ти вирішив, що вона житиме з тобою?

– Я дзвоню Риті, – Стас дістав телефон. – Нехай, як юрист, пояснить тобі твої права та обов’язки.

Аніта знизала плечима:

– Дзвони. Думаю, твоя сестра пояснить тобі, що ти не маєш жодних прав на спадщину, яку я отримала до шлюбу.

За пів години у квартирі з’явилася Рита – висока жінка у суворому костюмі. Вона одразу дістала теку із документами.

– Стас, я переглянула виписки з Держреєстру. Квартира справді належала бабусі Аніти, а потім перейшла у спадок. Жодних зачіпок.

– Але ж я всі ці роки…

– Що всі ці роки? – перебила Рита. – Проживання у квартирі дружини не дає права власності.

– А як же права дитини? – Стас схрестив руки на грудях.

– Маша має законного представника – її матір. І квартира не є спільно нажитим майном, – Рита зачинила теку. – Можу скласти позов, але це марна трата часу та грошей.

Стас різко встав:

– Отже, рідна сестра проти мене?

– Я не проти тебе. Я за закон, – спокійно відповіла Рита. – І раджу тобі не ускладнювати розлучення невиправданими претензіями.

Коли Рита пішла, Стас довго мовчав, дивлячись у вікно. Потім повернувся до Аніти:

– Добре, вчинимо інакше. Маша житиме зі мною.

– З чого раптом?

– Я її батько. Маю право бачитися з дочкою.

– Теоретично – так. Але фактично – вона залишиться жити зі мною.

– Це ми ще подивимося, – Стас попрямував до виходу. – Ти навіть не уявляєш, на що я здатний.

Наступного дня Аніта забирала Марію зі школи. Дочка була надзвичайно жвавою.

– Уявляєш, тато приходив сьогодні! Приніс мені новий чохол для телефону. Сказав, що скоро придбає новий айфон.

– Ось як, – Аніта постаралася приховати здивування. – І часто він заходить до школи?

– Вдруге за тиждень. А що таке? Він же мій тато.

Увечері зателефонувала класна керівниця:

– Аніто Сергіївно, хотіла з вами порадитись. Станіслав Михайлович став часто приходити до школи, цікавиться успішністю Маші, спілкується з нею на перервах. Це нормально?

– Так, ми зараз розлучаємося. Він має право бачитися з дочкою.

– Розумієте, він розпитував, хто зазвичай забирає Машу. І ще він натякнув, що має намір оформити одноосібну опіку.

У Аніти похолонули руки. Ось воно що. Раз не вдалося відсудити квартиру, Стас вирішив діяти через дочку.

У вихідні Маша зібралася до батька:

– Мамо, можна я в тата переночую? Він винайняв таку класну квартиру! І його наречена Віра обіцяла навчити мене готувати пасту карбонару.

– Наречена? – Аніта не знала про це. – Давно вони разом?

– Не знаю. Вона класна! Працює в агенції нерухомості. Каже, що рієлтор – це її покликання.

Увечері Аніті зателефонувала Рита:

– Нам треба зустрітись. Є важлива розмова.

У кафе було небагатолюдно. Рита була стривоженою:

– Я випадково дізналася дещо. Віра справді рієлтор. І вона вже шукає покупця на твою квартиру.

– Але як? У неї немає жодних прав.

– А якщо Стас досягне опіки над Марійкою? Тоді зможе претендувати на частину квартири, як представник неповнолітньої дитини. Вони з Вірою все прорахували.

– І що мені робити?

– Спершу зібрати докази. Я маю план.

Через тиждень Маша повернулася від батька у сльозах:

– Мамо, я більше до них не поїду!

– Що трапилося?

– Я випадково почула, як вони з Вірою розмовляли. Вона говорила, що вже знайшла покупця на нашу квартиру, і вони переїдуть в інше місто, як тільки все залагодять із документами. А тато сказав, що я швидко звикну до нової школи.

Аніта обійняла дочку:

– Тепер ти розумієш, навіщо він став піклуватися про тебе?

– Вибач, мамо. Я була така дурна! Думала, він справді скучив.

Рита покликала зустрітися у себе в офісі. На столі лежав великий стос документів.

– Ось що вдалося з’ясувати, – вона розклала папери віялом. – По-перше, Стас узяв кредит на мільйон гривень. По-друге, я перевірила – гроші перевели в готівку.

– Який кредит? – здивувалася Аніта. – Вперше чую.

– Тому, що він оформив його за місяць до розлучення. І тепер банк потребує повернення грошей. А ще, – Рита дістала видрук електронної пошти, – Віра вже розмістила оголошення про продаж вашої квартири. Щоправда, поки що без фотографій.

– Але як вона могла?

– Попередній договір. Вона бере завдаток із потенційних покупців, обіцяючи, що квартира ось-ось звільниться. Вже троє людей внесли по двадцять п’ять тисяч.

Маша, що сиділа в кутку кабінету, підвела голову від телефону:

– Я записала їхню розмову. Віра казала татові, що знайшла якусь фірму, яка готова купити квартиру за готівку, без зайвих питань.

Рита кивнула:

– Молодець. Це важливий доказ.

– І що тепер? – спитала Аніта.

– Тепер ми подаємо зустрічний позов. Я маю докази, що Стас планував аферу з квартирою ще до розлучення. Ось витяг з його телефону – він дзвонив рієлторам, консультувався, щодо термінового продажу нерухомості.

У двері постукали. На порозі з’явився Стас:

– Вирішили зібрати сімейну нараду без мене?

– Проходь, – Рита вказала на стілець. – Ми саме обговорюємо твої фінансові справи.

– Які ще фінансові справи?

– Наприклад, кредит на мільйон. Або попередні договори на продаж квартири, в якій ти не маєш частки. Чи може обговоримо заяву на опіку, яку ти готуєш?

Стас зблід:

– Ти стежила за мною?

– Ні, просто виконувала свою роботу. Я адвокат, якщо ти забув.

– Ти моя сестра!

– Саме тому я намагаюся зупинити тебе до того, як ти вчиниш кримінальний злочин. Шахрайство з нерухомістю – це стаття.

Маша підвелася зі свого місця:

– Тату, а правда, що ви з Вірою збираєтесь поїхати в інше місто?

– Хто тобі сказав?

– Я сама чула. І записала вашу розмову.

Стас звалився на стілець:

– Ти не розумієш. У мене великі борги. Віра запропонувала план…

– План обдурити власну дочку? – перебила Аніта. – Використати дитину, щоб відібрати квартиру?

– Мені потрібні були гроші!

– А мені потрібний був батько, – тихо сказала Маша. – Справжній, а не той, хто приходить до школи з подарунками, аби отримати доступ до маминої квартири.

Рита дістала ще один документ:

– Ось заява в прокуратуру. Тут все: і кредит, і попередні договори купівлі-продажу чужої власності, і спроба маніпуляції неповнолітньою дитиною. Я його поки що не відправила.

– І що ти пропонуєш? – Стас схрестив руки на грудях.

– Ти припиняєш усі спроби відсудити квартиру. Пишеш розписку, що не маєш на неї жодних прав. Виплачуєш компенсацію людям, у яких Віра взяла завдаток. І починаєш нормально спілкуватися з дочкою – без корисливих цілей.

– А якщо я відмовлюсь?

– Тоді документи підуть по інстанціях. І, повір, тобі не сподобаються наслідки.

Стас мовчки дивився на документи. У кабінеті повисла важка тиша.

– Дай мені час подумати, – нарешті промовив він.

– До завтрашнього ранку, – відрізала Рита. – Інакше – запускаю процес.

Увечері Аніта з Машею сиділи на кухні своєї квартири. На столі димився чай, а по підвіконні барабанив дощ.

– Мамо, а бабуся давно купила цю квартиру? – Запитала Марійка.

– Це ціла історія. Вона працювала головним інженером на заводі. Тоді весь цей будинок зводили для керівного складу.

– Бабуся годинами пропадала на будівництві, стежила за кожною цеглиною. Потім, уже коли квартири розподіляли, їй запропонували вибрати будь-яку. Вона вибрала цю – з видом на площу.

– А тато знав цю історію?

– Звісно. Бабуся неодноразово розповідала. Вона ж із нами жила перші три роки після нашого весілля.

Телефон Аніти завібрував. Допис від Рити: «Стас приїхав до мене. Говорить, готовий на наші умови».

Вранці вони знову зібралися в офісі Рити. Стас був змарнілим, ніби не спав усю ніч.

– Я все підпишу, – сказав він, не дивлячись ні на кого. – Де документи?

Рита розклала папери:

– Отут, відмова від претензій на квартиру. Тут – зобов’язання виплатити компенсацію ошуканим клієнтам Віри. А тут, графік зустрічей із дочкою, якщо Маша згодна.

Маша подивилася на батька:

– Ти справді хочеш зі мною бачитися? Чи знову щось задумав?

– Справді, – Стас уперше за ранок підняв очі. – Я все зіпсував, так? Думав лише про гроші, про квартиру. А ти ж у мене така чудова виросла. І я все це пропустив.

– Не все, – тихо сказала донька. – Ще можна надолужити. Тільки без обману, гаразд?

Стас кивнув і почав підписувати документи. Коли з формальностями було покінчено, Рита зібрала папери:

– Віра вже знає?

– Я розірвав із нею всі стосунки. Вона хотіла використати Марію, щоб заробити на квартирі. А я… я дозволив себе вмовити.

– А як же кредит? – спитала Аніта.

– Виплачуватиму. Влаштувався на другу роботу. Може, років через три закрию.

Минув місяць. Аніта з Машею сиділи на тій же кухні з видом на площу. За вікном падав перший сніг.

– Мамо, знаєш, тато змінився, – сказала Маша, сьорбаючи чай. – Ми вчора ходили у кіно, потім гуляли у парку. Він розпитував про школу, про моїх друзів. І ні слова про квартиру чи гроші.

– Я рада, – щиро відповіла Аніта. – Кожному можна дати другий шанс.

Пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Рита:

– Вирішила заглянути до коханої невістки та племінниці. Дивлюся, ви тут чаї ганяєте?

– Приєднуйся, – посміхнулася Аніта. – Ти тепер не просто родичка, а наш сімейний захисник.

Рита пройшла на кухню:

– Стас, до речі, повністю розрахувався із клієнтами Віри. І на роботі його підвищили.

– А сама Віра? – Запитала Маша.

– Їй довелося виїхати з міста. Занадто багато незадоволених клієнтів. Але це вже зовсім інша історія.

Вони сиділи на кухні, пили чай, і говорили про все на світі. За вікном продовжував падати сніг, вкриваючи міську площу білою ковдрою. А в старій “сталінці” було тепло та затишно…

You cannot copy content of this page