— Ти чого маму ігноруєш? Вона вся змарніла. — Привіт, Вік. — Каже, ти образилася через дачу. Наташ, ти чого? Мені справді машина потрібна. Діти, садочок, робота — розумієш же. Чи шкода?
Наталя побачила фото у стрічці випадково. Віка біля нової іномарки — білої, з червоним
П’ята дружина…
Діна, тільки-но переступивши поріг квартири, уважно подивилася на маму і сказала: – Мамо, дуже
– Хочеш, щоб син тебе соромився? – Нахабно запитала колишня дружина
– Ти знову їй усі гроші переказав! Знову! Ми на що жити повинні? Святим
— Придбала квартиру? Ну і чудово, тепер мій син матиме де жити!
Олена відчинила двері й одразу побачила на порозі Тамару Вікторівну. Свекруха зайшла, не чекаючи
– Розумієш, Валюшко… – промовила сусідка ангельським голосом, – річ у тому, що твоя сестра позичила в мене велику суму. – Сказала, що віддасть за місяць, а сама пішла із життя. – Ти не хочеш розрахуватись зі мною? Все-таки вона твоя родичка
Коли старша сестра Валентини пішла в інший світ, вона довго не могла звикнути до
— Олю, а давай хоча б одну квартиру здамо? Ну щоб хоч якась користь була. — Ігорю, мені не потрібні ці гроші. У мене зарплата нормальна. — Річ не в грошах. Просто майно має працювати. Інакше який сенс? — Сенс у тому, що це пам’ять про матір. — Я розумію. Але пам’ять — це не про порожні стіни. Можна і здавати, і пам’ятати
Ольга зачинила двері офісу нотаріуса і вийшла на вулицю. Осінній вітер тріпав волосся, під
— Ну, Оля в нас у школі грається, поки я нас обох забезпечую. Друзі розсміялися. Ольга відчула, як фарба заливає щоки. Опустила погляд у тарілку, стиснула серветку під столом. Хотіла заперечити, але горло перехопило. Промовчала. Знову.
Ольга прокидалася о шостій ранку, коли за вікном ще було темно. Швидкий душ, чашка
– Якщо твоя мама ще раз відкриє рот про мою квартиру, то речі ви будете збирати разом! – твердо сказала Марина
– Якщо твоя мама ще раз відкриє рот про мою квартиру, то речі ви
– Обіцяла, обіцяла… – буркнула літня жінка. – Обіцяти – не означає одружуватися! Якщо ти в малому дуриш, то що ж у великому буде?
– Поклади ключі на тумбочку і щоб ноги твоєї тут більше не було, Марино!
І тут у передпокої пролунав звук дверей, що відчинялися. Ірина обернулася, очікуючи побачити когось із запізнілих. У дверному отворі з’явилася Тамара Іванівна. Свекруха була одягнена в темний костюм, волосся акуратно укладене. Але в руках жінка тримала не пакет із їжею чи квітами, як заведено, а велику валізу на коліщатках — Раз мами твоєї немає, тепер я тут поживу. Місця вистачає
Ірина стояла біля вікна і дивилася на сірі жовтневі хмари. За склом повільно кружляло

You cannot copy content of this page