– Ти що, з дуба впала? Троє дітей! Зозуля! – Не кричи, я чудово пам’ятаю, скільки їх у нас. – Ти справді вирішила їх покинути? – Чому ти дивуєшся? Ти можеш, а я ні?
– Я задихаюсь у такій атмосфері, – пафосно заявив чоловік, щільно поснідавши. Наталка, зайнята
— Ну так, декому щастить у житті. Народилася — й готово, квартира в Києві. А ми все життя в тій дірі животіємо.
Олена прокинулася рано, як завжди. За вікном ледь починало світати, але всередині вже підіймалася
На плиті холонув обід. Запах запеченої курки з розмарином, який ще годину тому здавався таким затишним, тепер лише дратував. Вона встала і пройшлася кухнею, відчуваючи, як усередині все стискається в тугий, нервовий вузол. Все її існування зараз залежало від однієї простої дії — від того, чи принесе він чорну сумку
— Ну що, ти де? Забрав? — голос Кіри був напруженим, позбавленим звичних м’яких
Пощастило тобі, Яночко. Не кожному такий спадок дістається. Яна промовчала. Слово «пощастило» різонуло слух. Ніби отримати квартиру після втрати батьків — це удача, а не втрата
Яна відчинила двері своєї квартири й зупинилася на порозі, як завжди робила це в
Кохання буває різне. Не лише метелики у животі. Але й мокрий ніс у долоні…
Після того як вівчарка сторожа хапнула мене за стегно в піонерському таборі, я собак,
Сидиш удома, витрачаєш гроші мого сина на всяку нісенітницю. Хоч раз у житті принеси користь родині! — Я працюю! — обурилася Вікторія. — Я веду власну студію флористики, у мене дванадцять співробітників! — Квіточки продаєш, — пирхнула свекруха. — Це не робота, а розвага для нудьгуючих домогосподарок
Вікторія повільно підняла погляд від різнокольорових коробок із подарунками, які вона акуратно розкладала на
— Оль, слухай, візьми моїх із собою! Павлика та Оленку. Га? Їм так корисно буде! Лікарі кажуть, море — найкращий засіб для імунітету. А у нас із Вітькою ну ніяк не виходить цього року, сама знаєш, у нього з роботою завал, а я сама з ними не впораюся
— Олюню, привіт! Слухай, у мене до тебе справа… навіть не справа, а прохання!
– Значить так, люблячий синку! Твої речі вже у передпокої! – У якому сенсі? – У прямому! Кроком руш із моєї квартири! Їдь до сестри, діліть її мільйони від продажу будинку і доглядайте матір разом
– Значить так, люблячий синку! Твої речі вже у передпокої! – У якому сенсі?
– А чужому щастю, Танько, заздрити треба мовчки! Сидиш тут непритикою, от і бісишся, що на мене нормальний мужик подивився! – Видала подруга
– Я вас сюди не кликала! І обслуговувати також не наймалася! Таня перехопила кухонний
– Ти з глузду з’їхала? Яка ще дитина? – Антон навіть телефон відклав, що на нього було зовсім не схоже
– Ти з глузду з’їхала? Яка ще дитина? – Антон навіть телефон відклав, що

You cannot copy content of this page