– Лєра, я тобі грошей перекажу, будеш до неї приїжджати кілька разів на місяць, чого ти починаєш? Я тобі одразу сказав, якщо розлучатимемося, дочку заберу
– Валерія, ну що ти справді?! Ми ж уже все вирішили, не нагнітай. Гроші
– А я живу у дитячому будинку “Сонечко”. Мене бабусі не віддали, хворіє вона. Ось. А мені її шкода, і я захотіла до неї поїхати, щоб допомагати та жити разом.
Дощ лив як із відра. Маленька дівчинка, кутаючись у легку в’язану кофтинку, йшла тротуаром
– Ти справді збираєшся ремонтувати цей сарай? Це ж безглуздо! Я не стану тобі допомагати, і в тебе самій нічого не вийде, ось побачиш
Ось вже третій місяць, як свекруха мешкає на дачі Тетяни. Як завжди, вони з
– Мені не просто про це говорити, – голос свекра був твердим. – Я дізнався, що ви чекаєте на другу дитину… Думаю, що це не розумно
– Мені непросто про це говорити, – голос свекра був твердим. – Я дізнався,
– Як тобі не соромно, Андрію! Матір побережи! Вона вам і будинок, і гроші всі віддає, – дорікнула тітка
– Андрію, твій шкільний друг Діма квартиру купив у місті. Кажуть, одружився, і дитину
– Все одно моєю будеш, чорнява! Сподобалася ти мені дуже!
Галина бігла по перону, задихаючись під вагою сумок і боячись спізнитися на останню електричку.
– Наталя гірко посміхнулася. – Твій вибір – почекати, й отримати все готове! А мій – бути поряд до кінця. Знаєш, що тітка казала в останній місяць? “Де Оля? Чому вона не приходить
“Суд закінчився. Квартира твоя. Ключі забереш завтра.” Ольга Сергіївна перечитала повідомлення вп’яте. У горлі
– Кирило! Яка спадщина! Про що ти говориш! – Вигукнула Тася. – Я просто дуже добре знаю твою мачуху. Вона, напевно, вже встигла до нотаріуса збігати
Тася, витерла на сльози, що заливали очі, швидко збирала сумку – часу залишалося в
– Невже ти не бачиш, як це виглядає збоку? – Кирило роздратовано постукував пальцями по столу. – Моя дружина – заступник керівника, а одягається, як продавчиня з ринку
– Невже ти не бачиш, як це виглядає збоку? – Кирило роздратовано постукував пальцями
– А, значить, дружина? – Минув твій час! Тепер я тут господиня! З мужиками так – пішла, місце втратила
– Мені це набридло! – Марина кричала вже хвилин п’ять, у неї охрип голос,

You cannot copy content of this page