– Та кому ти потрібна…
– Після того, як я тебе кину, у мене за кілька днів новий варіант
— Я не продаватиму дачу. Дякую, що відкрили мені очі на борг мого чоловіка, який він приховав. Дякую, що розповіли мені про це. Тепер я бачу Нікіту інакше. Я не продам дачу
— Нікіта, йди-но прогуляйся, — звернулася вона до свого сина. Чоловік, який щойно спілкувався
— Навіщо ти тут, мамо? Хто тебе кликав? — Васю, я на твоє весілля приїхала…
— Семенівно, ти що, не в курсі? — здивовано спитала сусідка. Марія Семенівна підняла
Мудра дружина…
– Ти хто така і що тут робиш? – Юля стояла на порозі свого
– Який прострочений платіж? Ви щось плутаєте, немає в нас ніяких кредитів… – Так вважала Юля, слухаючи попередження співробітника банку
– Який прострочений платіж? Ви щось плутаєте, немає в нас ніяких кредитів… Так, Юдіни,
– Мамо! – Дочка підвищила голос. – Ти з глузду з’їхала! Завтра угода! Покупці вже гроші приготували! Ми з банком домовилися! – Значить, доведеться розрулювати, – твердо відповіла Марія Степанівна. – Я квартиру продавати не буду
– Мамо, ти тільки не хвилюйся відразу, гаразд? У нас тут… ситуація виникла. Непроста.
– Ти, синку, з нею одружився, тобі її й утримувати! А до нас за подачками ходити вистачить
– Тетяно, може, не варто видавати йому гроші? – Андрій Миколайович нахилився до дружини,
– Мамо, ми приїхали поговорити про спадщину. Якраз минає три місяці, й незабаром доведеться оформлювати документи — хто й що отримає. Ми хочемо заздалегідь визначитися, щоб потім не гаяти часу на суперечки
Марії Вікторівні навіть у найстрашнішому сні не могло наснитися, що вона так швидко стане
— Чому ти подарувала новий комбінезон? А моя племінниця має доношувати старий?
— Ось дивись, у мене ще є така сукня, — сказала Оля, поклавши її
— Вона вкрала мою банківську картку! — Не вкрала, а взяла
— Прийшла! Щойно Маргарита переступила поріг квартири, одразу почула незадоволений голос Поліни Олегівни: —

You cannot copy content of this page