– Я Максиму квартиру відписала! – Мамо, ти у своєму розумі? – Йому сім’ю утримувати треба, – раптом спокій матері змінився на щирий гнів. – Яку сім’ю? Мій брат офіційно розлучений, діти ростуть із колишньою дружиною, а він ховається, аби тільки аліменти не платити
– Мамо, а що ти шукаєш? Ти так гупаєш дверцятами холодильника, що аж мене
– Оль, а правда, що ти доньку з квартири виселила? – Запитала сусідка. – Правда, – відповіла Ольга без вагань. – Бо на шию мені вже сіли!
– Як не зможеш? А що мені тепер робити? Я ж розраховувала на тебе…
Ого! Зморшки — жах, мішки під очима, а ця дурнувата хімія з перепаленими кінцями — зовсім, як стара стала! Ось до чого мене довів цей колишній чоловік, щоб йому лиха не було!
Галина бігла пероном, задихаючись під вагою сумок і боячись запізнитися на останню електричку. Стрибнувши
— Не квартира, а якийсь готель. Атмосфера не та! Я вчора до Гриця на двадцять хвилин заїхав — там зовсім інше. Його дружина перед ним, як собачка, стрибає, очей не зводить. Зустріла як треба: за стіл посадила, нагодувала, чаєм напоїла з найсмачнішим пирогом. Ти мені за всі роки такого жодного разу не поставила! Та взагалі ніякого! Ти що, навіть пекти не вмієш? Мати тебе до заміжжя не готувала?!
— Ледарко, ти все робиш абияк! — обурено кричав Ані чоловік. — Не квартира,
– Алісо! Куди пішли всі гроші із накопичувального рахунку? Там була кругленька сума. Ми ж на квартиру сину збирали! Аліса мовчала. – Я відповім, якщо наша економна господиня язик проковтнула, – сказала свекруха. – Гроші пішли на рахунок її дорогоцінної матусі у сусідню область. – І матуся ця, як вдало збіглося, рівно тиждень тому оформила на себе нову двокімнатну квартиру в новобудові
– Я не зрозуміла, а чому в холодильнику миша повісилася? Лариса скинула в передпокої
— Що ти збираєшся подарувати мамі? — якось запитала Марина у чоловіка, який цю тему з нею не обговорював. Не вважав за потрібне. — Гроші. А що ще? — впевнено відповів Анатолій. — І скільки, якщо не секрет? Так, гроші у нас є, але ми їх відкладали на певну мету, — незадоволено відповіла Марина. — Сподіваюся, ти про це пам’ятаєш?
Якби хтось сказав Марині, що після ювілею свекрухи, до якого вся рідня так довго
Десять років. Двоє дітей. Спільний бізнес, який ми починали з нуля — точніше, я допомагала йому почати, відмовившись від власної кар’єри дизайнера. «Мила, зараз важливіше підтримати мене. Потім ти зможеш займатися чим захочеш», — казав він тоді. Ігор повернувся пізно, як і останнім часом. «Пробач, люба, засідання затягнулося». Я дивилася, як він їсть запіканку, розповідає про справи на роботі, а сама бачила лише його погляд, що раз у раз ковзав до телефону.
Того вечора нічого не віщувало біди. Я готувала вечерю — запіканку з грибами, улюблену
– Ви, стерв’ятники, трохи запізнилися зі своїми папірцями! Грошей на моїх рахунках більше нема. Паша зблід. Він схопився зі стільця. – Як немає?! Ти куди їх поділа? Мамо, ти що, комусь переказала? Тебе обдурили? – Я купила будиночок, – Тамара накинула плащ, – біля моря. Гроші пішли продавцю. Жодних мільйонів більше немає. Тільки моя власність за півтори тисячі кілометрів звідси
– Ти взагалі розумієш, що твориш? – Марина влетіла в передпокій так різко, що
– Ти зовсім з глузду з’їхала! Це ж моя мати! Вона пів години плакала телефоном через тебе. Ти виставила мене перед нею і перед тим хлопцем, який продає будинок, балаболом
– Ти що, Олю, з глузду з’їхала? Що це за цифри? – Вова нависав
– Слухай, сусідко, а що це за півень у тебе завівся? Якщо вже димить у під’їзді – хай дмитить, але недопалки нехай не розкидає! Я зробив йому зауваження, а він мене мало не послав. Попередь його, інакше поговорю з ним по-іншому. Валерія зупинилася й звела брови. – Ви, певно, щось наплутали. Слава – порядна людина, він не димитить і тим більше не дозволив би собі грубіянити
У суботу Валерія знову взялася до генерального прибирання, доводячи її до ідеальної чистоти. Вона

You cannot copy content of this page