Після 30 років наче як природний відбір йде, не будуть

Вчора вона вигнала чоловіка, от взяла просто і виставила за двері разом з речами, як же його пиятика набридла. Вранці Оля пішла до мами, поділитися з нею планом. Вона готувала десятки варіантів, як почне:

– Я все життя ходжу однією дорогою, підтримай мене, я хочу це змінити…- Мені вже 30, не хочу я терпіти таке.

Але мамі не довелося нічого пояснювати. Вона пригорнула та почала захитувати, наче дитину.

Оля продала квартиру і поїхала до Києва. Частину грошей вклала у ремонт маминої хати, щоб поїхати з чистим сумлінням, залишивши її у зручних побутових умовах.

У столиці зняла житло та почала ходити на співбесіди. Щодня відмови. Вона не хотіла йти працювати до школи, а шукала роботу, яка дасть гідний заробіток та можливість прожити у Києві хоча б кілька років.

Такий був план, дозволити собі життя, про яке мріяла раніше: жити у великому місті, ходити на вихідні у театр, кіно, зустрічатися з цікавими людьми. Нехай таким життя буде всього кілька років, повернутися їй було куди – до маминої хати. Але Оля хотіла цього понад усе.

Вона згадувала улюблену книгу фантастики, прочитану багато років тому – “Пурпурові поля”. Там людей, які були старшими 30 років, відбраковували. Людство чудом зупинило світову війну, яку розв’язали люди “похилого віку”.

Владу захопила молодь, яка вигадала нову систему керування світом. Усіх людей, старших 30 років, вона відправляла у таємниче місце “Пурпурові поля”, де вони доживали вік. Їх позбавили доступу до керування країною.

– Але ж я не розпочинала війну, – жартувала сама з собою подумки Оля – невже мені немає місця тут. Воно точно є.

І вона продовжувала ходити на співбесіди – у міністерства, у вищі учбові заклади. Одного разу пощастило. Її взяли працювати у секретаріат одного з міністерств. Зарплата була ненабагато більшою, ніж вчителькою, але це був початок, і на перший рік у неї була подушка фінансової безпеки.

Зараз Олі 40. Для односельчан вона залишається місцевою дивачкою-невдахою. Працює все там же, винаймає квартиру, особисте життя не влаштувала, не схудла, не купила собі віллу чи машину, на якій би гордо могла приїхати в село.

А от запитай Олю вона скаже: я щаслива. За ці десять років її зарплата суттєво зросла, оцінили старанність, відповідальність та відданість роботі.

За різними програми об’їхала всю Україну, пів Європи, побувала у Сполучених Штатах Америки та навіть у Японії.

Вона багато працює та втомлюється, але на вихідні обов’язково ходить у театр, на виставки та концерти. Передноворічне рішення, ухвалене в одну мить, змінило її життя так, як вона хотіла.

Цю історію Оля закінчила словами: ідеальний вік та час все змінити, якщо цього потребує душа, саме зараз. І не має значення, скільки вам років, або в якій ситуації ви опинилися. Просто варто дозволити собі бути щасливими.

Related Post

Та знаю, мамо, знаю, я хотів сказати але соромився ,ти праваТа знаю, мамо, знаю, я хотів сказати але соромився ,ти права

Після того як ми з Михайлом одружилися все пішло шкереберть. Я влаштувалася на нову роботу, там звісно і платять більше і посада більш солідна, але ця робота займає майже весь