– Тобі пощастило з Вірою. Вона дуже ощадлива та господарська, – казали друзі, коли вперше бачили дівчину Андрія.
Він і сам так думав. Віра ніколи не купувала нічого зайвого, не ганялася за брендами, не просила квітів та дорогих подарунків на день народження, не витрачала гроші на косметику, прикраси та інші модні дрібниці.
Після весілля, коли подружжя почало жити під одним дахом, Андрій ще більше переконався, що йому дісталася рідкісна жінка – розумна, економна та практична.
– Мені з тобою справді пощастило. Ти чудова! Не те що решта, – посміхався він, киваючи у бік телевізора, де на екрані мелькали ефектні жінки, які на всю країну стверджували, що головне в житті – це брендові сумки, фірмовий одяг та дорогоцінні побрякушки.
– Так, я не така. Мені не потрібні всі ці порожні витрати і показна розкіш, – з гордістю відповіла дружина.
Спочатку Андрієві здавалося, що він витяг щасливий лотерейний білет, зустрівши Віру. Але дуже скоро чоловік з’ясував, що між ощадливістю та скупістю є величезна різниця.
– Ти отримав зарплату? – якось спитала Віра чоловіка.
– Так, сьогодні нарахували. А що?
– Нічого. Хотіла дізнатися: ти її вже витратив?
– Поки що ні. Купив лише запчастини на машину та пакет продуктів. – А чому ти питаєш? – здивовано піднявши брови, спитав чоловік.
– Тому що не хочу, щоб ти спустив усі гроші на якісь непотрібні речі, – відповіла Віра і простягла руку. – Давай карту сюди.
Андрій здивувався.
– Це ще навіщо?
– Невже не розумієш? – Закотила очі жінка. – Гроші в сім’ї мають бути в одних руках. Так простіше вести бюджет, та й економніше буде.
Слова дружини звучало логічно, і Андрій не став із нею сперечатися. Він витяг карту з кишені сорочки і простяг її Вірі.
– Гаразд, тримай. Тільки не загуби.
– Не хвилюйся, вона завжди буде при мені.
До цієї розмови чоловік встиг зняти деяку готівку, тому два тижні не згадував про карту. Але потім йому стало ніяково.
Тепер, щоб купити каву дорогою на роботу, Андрію доводилося випрошувати у дружини свої гроші.
– Даси двісті гривень?
– Навіщо? – хмурилася у відповідь Віра.
– Хочу купити каву.
– У чому проблема, пий удома.
– Ніколи її варити. На роботу вже запізнююся.
– Добре, але наступного разу вставай раніше, щоб зайвий раз гроші не витрачати, – пирхнула вона і простягала йому дві купюри по сто гривень так, ніби відривала їх від серця.
Наступного дня Андрію довелося встати на пів години раніше, щоб зварити собі каву. Але така рутина швидко йому набридла, і він знову почав просити гроші у Віри.
– Дай п’ятсот гривень.
– Що? Знову?
– Знову. Повинні ж у мене бути хоч якась готівка! А раптом голова заболить, а на ліки навіть грошей не буде.
– Так у нас повна аптечка! – відрізала жінка.
– І що, пропонуєш носити її із собою? – насупився чоловік.
– Гаразд, тримай. Але не марнуй! Купуй тільки найнеобхідніше!
Поступово Андрій став ловити себе на принизливій думці, що тепер йому доводиться просити у Віри дозволу витратити власну зарплату.
Він все ще любив дружину і сподівався, що скоро вона зміниться, але ситуація лише погіршувалась.
Якось вони пішли в супермаркет. Віра наперед склала список необхідних продуктів і брала з полиць лише те, що потрібно. А в Андрія ніякого списку не було – ні в голові, ні на папері.
Зупинивши візок біля відділу із солодощами, чоловік взяв лише одну упаковку печива, але цього виявилося достатньо, щоб Віра спалахнула:
– Навіщо? Не бери! Поклади назад!
– Але я хочу печиво, – відповів Андрій, спостерігаючи, як дружина виймає коробку з візка і ставить її назад.
– Удома ще є.
– Там залишилося лише дві-три штуки.
– Значить, спочатку їх з’їж, а потім купуй інші.
Через тиждень Андрій наважився заговорити про одяг.
– Куртка зовсім схудла, та й блискавка постійно заїдає. Незабаром зима, треба купувати нову.
Віра підійшла до чоловіка, уважно оглянула пуховик і заявила:
– Та вона майже, як нова! Пух можна збити руками, а блискавку змастити воском. Ця куртка тобі ще кілька сезонів прослужить.
Зима справді видалася холодною. Але Андрій мерз не тільки на вулиці у своєму пуховику, – він мерз і вдома. Віра постійно зменшувала опалення.
– Газ дорогий. Краще посидіти в шкарпетках та светрі, ніж потім віддавати цілий стан за комунальні витрати, – казала вона.
А влітку, коли стовпчик термометра підбирався до сорока градусів, Віра забороняла Андрію вмикати кондиціонер.
– Нічого, потерпиш. Натомість на електриці заощадимо.
– Але ж удома дихати неможливо! – невдоволено бурчав чоловік.
– Раніше люди взагалі без кондиціонерів жили. І нічого, ніхто не скаржився, – відрізала дружина.
Віра так захопилася економією, що навіть чай заварювала по-особливому. Кожен пакетик вона використовувала щонайменше тричі.
Господиня акуратно складала їх на блюдце і ретельно стежила, щоб чоловік випадково не викинув їх раніше.
– Там ще міцність залишилася, тож новий пакетик не бери, – бурчала вона.
Так Андрій і пив ледь забарвлену воду. Але найжахливіше сталося пізніше.
Якось Андрій занедужав. Він почував себе настільки погано, що не міг навіть дійти до лікарні. Довелося викликати лікаря додому.
Лікар виписав ліки і суворо сказав:
– Беріть ці препарати. Зараз ходить інфекція, яка нічим іншим не лікується.
Побачивши вартість пігулок в аптеці, Віра ахнула.
– Є щось дешевше? – спитала вона.
Фармацевт запропонував аналог:
– Є, але одразу попереджаю: багато хто скаржиться, що цей препарат неефективний.
– Нічого! У мене чоловік сильний, його організм обов’язково впорається! – Відповіла Віра і оплатила дешеві ліки.
За кілька днів Андрію стало гірше. Коли лікар дізнався, чим саме лікувався чоловік, він важко зітхнув і похитав головою:
– Я ж казав, що треба купити те, що прописав! У вашому випадку цей засіб не працює!
Тоді Андрій уперше по-справжньому розлютився на дружину і крикнув:
– Ти вирішила заощаджувати на моєму здоров’ї? Хочеш мене в мог илу звести?
– Та що ти перебільшуєш? Просто не люблю переплачувати, ти ж знаєш.
– А я не люблю валятись тижнями з температурою! Так що йди та купи нормальні ліки!
Віра не стала сперечатися і все-таки придбала дорогі препарати. Коли Андрій одужав, він уже не міг дивитися на дружину, як раніше.
Усередині його ніби щось зламалося, але чоловік наполегливо відганяв від себе думки про розлучення. Однак цей момент все одно настав. І останньою краплею стала вода.
Якось Віра підійшла до чоловіка і цілком серйозно сказала:
– Після походу до вбиральні не змивай щоразу, гаразд?
– Що? – перепитав чоловік, подумавши, що не дочув.
– Кажу, що треба змивати рідше! Так витрата води буде меншою.
– Не зрозумів. Пропонуєш жити, як тварини?
– До чого тут тварини?! Я ж не сказала, що ми взагалі не змиватимемо. Пам’ятаєш, я помітила, якщо трохи відчинити кран, вода просто капає, лічильник не мотає?
– Так ось, у мене є чудова ідея! Ставитимемо під кран велике відро. За цілий день і ніч воно заповниться, а потім цією водою змиватимемо унітаз.
Віра вимовила це з такою гордістю, ніби здійснила наукове відкриття. А Андрій зрозумів, що більше так не може.
Це була вже не ощадливість і економія. Це було життя, в якому не можна було вільно дихати і навіть ходити до вбиральні.
За кілька тижнів чоловік забрав у дружини свою карту і подав на розлучення.
– Чому ти кидаєш мене? – плакала Віра.
– Тому, що я не можу жити з такою скупою людиною!
– Я не скупа, а економна! Я думаю про майбутнє і про те, як нам з тобою накопичити гроші!
– Але я не хочу їх накопичувати! Я хочу їх витрачати! Хочу радувати себе ранковою кавою, новим одягом, смачною їжею та нормальною температурою в будинку. Я хочу жити сьогоденням, а не майбутнім!
Сказавши це, Андрій пішов, а Віра так і продовжила жити у тому ж режимі.
Коли розлучення відбулося, чоловік відчув полегшення. Вийшовши з будівлі суду, він йшов вулицею без жодної мети і раптом побачив невелике кафе.
Раніше він би пройшов повз, адже Віра завжди була проти обідів поза домівкою.
Тепер же Андрій просто відчинив двері, зайшов усередину, сів за столик, покликав офіціанта та замовив гарячий суп, велику порцію м’яса з гарніром, свіжий салат, шматок торта та міцний чай.
Вдосталь наївшись, чоловік попросив рахунок, а потім спокійно дістав карту, сплатив обід і несподівано посміхнувся.
У цей момент він зрозумів, що можна мати сотні тисяч гривень на банківському рахунку, але все одно жити бідно.
А можна мати невелику зарплату, але насолоджуватися кожною гривнею, витрачаючи її на звичайнісінькі радості.
Адже гроші для того і існують, щоб їх витрачати, і робити своє життя яскравішим та щасливішим…
Ви теж так вважаєте? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!
