Розповім одну реальну історію з життя, так би мовити, з іншого боку барикад. Історія правдива, сталася із подругою моєї мами.
Вони з чоловіком дуже хотіли дитину. І якщо вона просто дуже хотіла, то це в її чоловіка це вже на межі психозу було. 7 років у шлюбі, а дитини ще немає. Хто винен? Звичайно, вона.
Про жодні аналізи тоді не йшлося. Далеке селище з одним лікарем років 40. А вона ще й красуня, яких мало. А відповідно, на глибоке переконання свекрухи, нагулялася в юності, от і не може тепер завагітніти. А у сина безпліддя бути не може, на тій підставі, що він не є імпотентом!
Загалом так затюкали її з цією дитиною, що вона майже кожен день у сльозах. Чоловік їде у відрядження, і вона, назвемо це так, «відповідає на залицяння начальника». Ну і повідомляє здивованого чоловіка про свою вагітність.
Всі щасливі, все чудово. Начальнику вона нічого не каже, бо він їй сам по собі не потрібен. Народжує та повертається з пологового будинку з дитиною, коли чоловік у відрядженні.
Чоловік приїжджає щасливий додому, вона на кухні, він до дитини в дитячу та тиша. Пів години тиша. А треба уточнити одну деталь: вони обидва українці, а біологічний тато – якут.
За пів години чоловік виходить із дитячої, наливає чарку, мовчки випиває. І все. Жодних з’ясувань, жодних розмов, жодного докору за все життя.
Жодних коментарів не дозволив ні свекрусі, ні родичам. Звільнився з роботи і перевіз дружину з донькою. Було складно, адже вдома була чудова заробітня плата, родичі які з дитиною допоможуть. Але вони впоралися. Відкрили свою справу, заробляти почали більше ніж до цього.
Прожили щасливо. Дівчинка купалася в коханні, любила «батька», рідніше мало зустрінеш людей. І навіть вже ставши дорослою, і все розуміючи (оскільки якутки в ній виявилося більше, ніж українки), жодного разу не запитала про біологічного тата. І стосунки з ним у доньки були ближчі, ніж з рідною матір’ю.
