Мені 19 років, живу у подруги, з її мамою та молодшим братом, з подругою спілкуємося з 6 класу. З нею ми вступили до одного освітнього закладу, але вона там не затрималася, тому що не було грошей платити за навчання. Працювали також разом, загалом, завжди скрізь були разом.
Так от, за цей час ми переставали спілкуватися не раз, після мирилися, з її ініціативи. Разом жити ми з нею почали після останнього Нового року, незадовго до того як помирилися. Завжди, коли ми починали спілкуватися з кимось ще, вона про мене забувала і починала дружити з «третьою» людиною.
Спочатку вони зі мною теж добре спілкуються, але потім перестають, а все тому, що моя подруга, щось їм про мене говорить, цікаво що? Цього я не вже не дізнаюся.
Кілька років тому її родина купила квартиру, і з того моменту вони не платили за комунальні послуги. Останнім часом дуже важко стало з грошима. І її мати сказала нам, щоб ми всі разом складалися грошима по 6 000 тисяч гривень на місяць: треба гасити борг за квартиру і на продукти. У мене зарплата менша за 10 000, але оскільки я працюю офіціантом, є ще чайові, проте бувають вони не завжди.
Навесні ми брали кредитну картку на 10 000, витрачали гроші з неї втрьох. Звісно спочатку ми все обговорили, вирішили що платити за неї будемо разом.
Але крім мене більше ніхто за неї не платить, ще мені потрібно платити за навчання, плюс проблеми зі здоров’ям і потрібно купувати ліки, майже за 1000 гривень, і так протягом 6 місяців.
Я пояснила їм, що у мене не буде стільки грошей, щоб гасити борг за квартиру, за кредитку, продукти купувати (найнеобхідніше) я зможу і з чайових.
Вони на мене образилися, тепер зі мною не розмовляють, мама подруги зі мною не розмовляє, передає все через свою дочку, хоча ми з нею (мамою подруги) спілкувалися більш ніж добре.
Ось днями, ввечері, мені надходить повідомлення, якщо я до певного числа не дам їм 6 000, то можу з’їжджати. Я, звичайно, все розумію, що треба допомагати, але я не відмовляюся, я сказала, що таких грошей дати їм не зможу.
А вони вже «всі кістки мені перемили», що я «остання наволоч, живу 2 роки і нічим не допомагаю», хоча я завжди робила все, що було у моїх можливостях.
Ще вони багато брешуть, одне про одного, говорять багато чого не хорошого та й про мене теж. Думаю переїхати на орендовану квартиру. Могла б і до батьків звичайно, але з деяких причин не можу. Сестра з чоловіком та батьки мені допоможуть із грошима.
Зате житиму в спокої, і так, як хочу я, а не вони. Але це лише мої фантазії. Я не можу наважитися та вирішити як мені вчинити. І з ними залишатися не хочу і боюся, що не потягну одну квартиру орендовану.
