Віра готувала вечерю, чотирнадцятирічна дочка Кіра готувалася до контрольної математики. Чоловік Олег прийшов десять хвилин тому і вже лежав перед телевізором на дивані.
Віра ввімкнула чайник і відповіла на дзвінок сина Михайла, він навчався на останньому курсі інституту. Михайло не був сином Олега, його батько не вижив в дорожній пригоді, коли йому ще й року не було.
Олег мав свого сина Олександра, старшого за Михайла на чотири роки. Олександр жив завжди з матір’ю, почав спілкуватися з батьком зовсім недавно. Олег до повноліття платив аліменти, не мав боргів.
– Віро, нам треба поговорити після вечері, – сказав Олег за столом.
– Добре. Кіро, ти поїла? Біжи до себе.
– А від мене вже й секрети є? Я ж ваша дочка.
– Кіро, це дорослі розмови. Ми говоритимемо про мій день народження. Потім сама все дізнаєшся.
– Зрозуміло. Нічого цікавого.
Кіра пішла і зачинила двері до своєї кімнати.
– Віро. Я б хотів запросити рідню та колег.
– Якось ти зарано заговорив, до ювілею ще цілий місяць.
– Треба все організувати. Гостей двадцять, найближчі, найважливіші. Начальник відділу. Мене підвищити обіцяли.
– Добре, я все приготую. Список продуктів складу, а ти все купиш. Наперед!
Віра пам’ятала свій перший день народження після одруження з Олегом. Грошей було небагато, вона хотіла запросити батьків.
– День народження твій, твої витрати, твої гості. Справедливо? Справедливо. Я допоможу з організацією.
Тоді батьки привезли продукти із села і Віра викрутилася. Вони ще й грошей їй залишили на подарунок, на онука.
Наступний день народження був у Михайла. Все влаштувала Віра, – її ж син. Олег тоді сподівався, що і для нього все влаштується, але дістав дзеркальну відповідь.
– Оплати, я допоможу приготувати.
З того часу так і повелося. І зараз Віра не бачила цієї ситуації інакше.
Усі витрати в них були навпіл. Якщо щось додатково було потрібно для Михайла, то платила Віра. Згодом із грішми проблем поменшало.
Віра заробляла добре, Олег теж – від зарплати до зарплати вже не жили. У кожного на карті залишалися гроші. Віра посилала гроші синові, але він уже сам підробляв і просив лише інколи.
Іноді Олег питав, скільки накопичилося у Віри грошей, вона відповідала, він розповідав про свої накопичення. Разом вони вирішили поїхати у відпустку, давно ніде не були. Олег ще хотів поміняти стару машину. Сім’я вирішили збирати до потрібної суми.
– Віро, тут така річ… Я прошу тебе зробити мені подарунок. Оплати мій ювілей.
– Чому? Я вже придивилася тобі подарунок. Не відступатимемо від традицій нашої родини. Ти платиш, я готую з твоєю допомогою.
– Я тебе прошу один раз. Це дуже важливо!
– Ти щось не домовляєш. Тобі шкода своїх грошей? Ти нещодавно отримав премію, сам хвалився. Цих грошей із надлишком вистачить. І заощадження! Там у тебе має бути чотириста тисяч. А може й більше! Можна вже й машину обирати.
– З машиною доведеться почекати.
– У якому сенсі? Грошей не вистачає?
– Їх немає.
– Як немає? Ти потрапив на шахраїв?
– Ні, дякувати Богові, ні. Які шахраї. Я нормальний, розумний чоловік, мене не можна обдурити.
– І? Де гроші?
– Приховувати марно. Я все віддав Сашкові. Він купує квартиру.
У цей час Кіра зайшла до кухні за склянкою води.
– Ти всі свої накопичення віддав йому? Все, що збирав на машину?
– Вірочко, ми можемо взяти кредит. Твої накопичення внесемо, а свою частину я вноситиму за кредитом. І ювілей треба відсвяткувати, – п’ятдесят років раз у житті буває.
– Накопичення твої, син твій. А в машину я не вкладатимуся.
– Мамо, – Кіра стояла зі склянкою води. – А нової машини не буде?
– Буде, але не зараз.
– Я так і знала. Натомість у Сашка квартира.
– Ти знаєш?
– Мамо, ми іноді спілкуємося. Звичайно Мишко мені ближче, ми з ним виросли, але Сашко теж брат.
– Я знаю, що ви спілкуєтеся. То він тобі розповів?
– Ні, не він. Тату, може ти сам все розкажеш?
– А це ще не все? – Запитала Віра.
– Тату! Так і мовчатимеш?
– Іди до себе, сам все розповім матері.
– Розповідай. Я вже про все здогадалася, тату.
– Олеже. Я слухаю.
– Мамо, він нещодавно спадок отримав. Пам’ятаєш про хату бабусі була розмова? Так її за заповітом тато отримав, а не його сестра. Тітка Олена з ним спілкуватися не хоче, а він каже все навпаки.
– За його словами, сестра все собі забрала. Це не він на тітку Лєну ображений, а вона на нього. Будинок він продав і разом із накопиченнями віддав усе Сашкові.
– Справді Олена перестала з нами спілкуватися. Я їй дзвонила, а вона не відповідає. Олеже, це правда?
– Правда. Спадщина моя, гроші мої, маю право! Сашко мій син.
– З цим не посперечаєшся. Просто ти вчинив, як щур. У тебе ще й дочка є. Це, звичайно, до справи не відноситься, просто так сказала.
– Віро, розмова ж про інше, про мій день народження. Допоможи, нема в мене таких грошей зараз. Ми ж родина.
– Половину сімейних грошей ти витратив. Я свою половину витрачу сама. Але це буде не твій день народження! І ще! Свій ювілей можеш відзначати у квартирі свого сина, туди ж ти гроші вклав, там хай і допомагають тобі.
– Ти галас підняла через мої гроші?
– Можна було все розповісти раніше, мабуть ми зрозуміли б один одного. Я ж витрачаю гроші на свого сина, ти на свого. А тут ти і з сестрою вчинив огидно, і приховав це від мене. А тепер ще й день народження вимагаєш.
– Віро, не ображайся. Просто прийми все, як є. Так треба. Вибач мені.
– Мені твої гроші не потрібні! Витратив і добре. Я про довіру та чесність! А от довіри більше немає!
– І що це означає? Розлучення?
– Ймовірно.
– Через мої гроші? Перед моїм днем народження? Це ж безглуздо! Це ж неправильно!
– Значить, ти так нічого й не зрозумів.
***
Відносини зіпсувалися. Віра подала на розлучення та на аліменти. Олег захотів поділити накопичення Віри, тільки нічого не вийшло. Його витрати були через банк, і були більшими, ніж зберігалося у дружини. Квартира належала Вірі.
Олегові довелося з’їхати у свою квартиру на околиці. Її він здавав весь цей час зовсім недорого. Комфорту там не було. Однокімнатна квартира була у жалюгідному стані.
Там жив чоловік, який дуже полюбляв заглядати в чарку. Дочка платила за нього. Сусіди були такі самі, ніхто не скаржився. Олег жахнувся. Тиждень він просто не міг прийти до тями.
Продати квартиру неможливо, жити небезпечно, йти нікуди. Сім’ї немає, сестра ошукана, а син припинив виходити на зв’язок. А нещодавно ж у нього все було…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Слушно вчинила дружина?