Повірте, я знаю таку породу жінок. Мстиві та вічно злі. А чому? Та хто його розбере? Тішить лише, що сина вона справді любить. Це добре, для шлюбу таке кохання корисне. Але що робити мені?

Невістка постійно дошкуляє мені своїми докорами з приводу подарунків. Каже, я люблю дочку більше за сина. І дбаю про неї теж більше. У мене двоє дітей, і я люблю їх взагалі-то однаково.

І ось на старості років отримала собі ще одну родичку, яка тільки й робить, що випробовує на міцність мою нервову систему. Навіть не знаю, як із цим боротися.

Ми з чоловіком виховали своїх дітей так, як нам здавалося правильним. Не тримали їх у зайвій строгості, але й не балували даремно. На жаль, мені не довелося побути з дітьми у їхньому юному віці стільки, скільки самій хотілося б. Справа в тому, що ще 10 років тому я прийняла рішення виїхати на заробітки в іншу країну, щоб допомогти родині фінансово та взагалі подивитися, як там люди живуть.

З того часу вихованням сина та дочки займався чоловік. Але, ясна річ, під моїм чуйним керівництвом. Ми часто зідзвонювалися і взагалі, я довго могла говорити з дітьми, навіть незважаючи на те, що сама знаходилася за тисячі кілометрів від них. Просто була така нагода. І ще раз на рік я приїжджала на місяць або близько того, і ми проводили цей час разом.

Мені вдалося накопичити якісь гроші, але я добре розуміла, що припадати пилом під подушкою вони не мають. Крім того, діти підросли і почали жити кожен своїм життям. Першою одружилася дочка. І їй у подарунок на весілля ми подарували гроші, щоб молода сім’я змогла зробити перший та найбільший внесок за іпотеку. Вважаю, це добрий крок для міцного шлюбу.

Дочка була дуже щаслива, все дякувала нам із чоловіком. Навіть зять і той розчулився. Я навіть не пам’ятаю, що подарували батьки нареченого, якщо чесно. На мою думку, якщо є можливість — допоможи. Ну, а якщо ні, то що тут поробиш. Нічого страшного.

Другим одружився син. Я не надто багато спілкувалася з майбутньою невісткою, і, мабуть, дарма. Сама вона маленька, худенька. Але, Господи, скільки ж у ній злості та негативу.

Звісно, коли треба, вона посміхається. Але навіть син згоден зі мною, що має важкий характер. Мабуть, вона балансує його своїми дрібними габаритами та милим виглядом, як ці кишенькові собачки, які постійно гарчать і тремтять, хоч важать як кошенята.

Так чи інакше, стосунки у нас із нею не задалися з самого початку. На їхнє весілля я теж дарувала гроші. Але син вирішив, що вони підуть не на вирішення житлового питання, а на покупку автомобіля. На даний момент вони винаймають квартиру поблизу межи міста. Так їм зручніше, адже дорога на роботу займає лічені хвилини в обох. Але що робити, коли треба з’їздити до центру у справах?

Знову ж таки у них своя сім’я, і рішення приймати їм. Але моя невістка вирішила, що це я напоумила сина брати авто. А вона взагалі хотіла витратити ці гроші на ідеальний відпочинок. Що, на мій погляд, вкладення ще більш нераціональне, ніж машина.

Я вважаю, що у нас у будь-яку точку міста можна доїхати і автобусом. Але це я, а не молоде покоління, що я в цьому взагалі розумію?

Вже місяць, як я повернулася додому на батьківщину, назовсім. Звичайно, без подарунків я приїхати не могла. Довго думала, що подарувати сім’ї. Набрала цілу гору сумок із презентами. Не образила нікого: всім вистачило.

Але підвела служба доставки, і одна із сумок була втрачена. У мене навіть чек зберігся. І вгадайте чия сумка не приїхала додому? Звичайно ж, із подарунками синові та невістці.

Було дуже незручно виправдовуватися перед ними, але я що могла вдіяти? Син, звичайно, тільки посміхнувся і підбадьорив мене. Сказав, що це йому треба мені баули із презентами тягати. Але невістка надула ніздрі і тільки промовчала. Ми, як належить, відзначили мій приїзд і чудово повеселилися. Начебто все вляглося і всі були задоволені.

А буквально вчора я дізналася від іншої своєї родички, що невістка ходить і розповідає кожному зустрічному, що я спеціально нічого їм не привезла, щоби більше вистачило грошей на подарунки доньці. Ну, ви уявляєте, що це за характер? От нема чого було мені робити, тільки вигадувати такі дурні плани перед приїздом додому.

Цілком не розумію, що мені робити з дружиною сина. Якщо вона так і далі продовжить вигадувати про мене будь-яку нісенітницю, це ж і онуки до мене так ставитися будуть.

Повірте, я знаю таку породу жінок. Мстиві та вічно злі. А чому? Та хто його розбере? Тішить лише, що сина вона справді любить. Це добре, для шлюбу таке кохання корисне. Але що робити мені?

І ще. Ніколи про це не думала, але нещодавно саме спало на думку. Мій чоловік для невістки – другий тато. Вона його любить та поважає. Відноситься принаймні дуже людяно і з повагою. Щоб ви розуміли, чоловік навіть шоколадки їй за весь час не подарував. Він, звичайно, мовчазний і не йде на конфронтацію, але це я, по суті, забезпечила їм машину. Свекруха, а не свекор!

Як так виходить, що до мого чоловіка у неї претензій немає, а до мене — цілий вагон? Я не вважаю себе поганою або недоброзичливою. Наприклад, до зятя у мене найсвітліші почуття, він чудовий чоловік для моєї дочки і сім’янин гарний.

То чому це дрібне непорозуміння так негативно до мене налаштоване? І, головне, як налаштувати її на нормальний лад? Слово честі, проблема виникла на рівному місці, а як її вирішити — розуму не докладу. Може, хтось порадить, що робити?

You cannot copy content of this page