Хочу поділитись своєю реальною життєвою історією.
У нас згорів будинок та все майно повністю. Згорів за 30 хвилин (будинок був щитовий). У ньому ми прожили три роки. Він дістався мені у спадок від бабусі. Робили ремонт, замінили вікна, провели воду, повністю оновили кухню і зробили санвузол.
Будинок дуже гарний, на березі річки. І ось на початку травня він згорів. Був сильний ураган і на вході замкнули дроти. Ми були в будинку, і поки горіла веранда не бачили і не відчували запаху (щільні двері, євровікна, віддалена кімната, дивилися телевізор).
Відчула запах гару, коли почала плавитися гумова прокладка вхідних дверей. Я (в паніці) відчинила двері на веранду і вогонь ухнув у приміщення. Все заповнилося одразу їдким димом і почало горіти. Вибиралися ми з вікон. І в тому, що були — залишилися. Без речей, документів та іншого.
Родичі та друзі, сусіди допомагали хто чим міг. Але принесені речі були не нашого розміру, гроші невеликими сумами від 50 гривень до 1000 збирали, і ми їх витратили насамперед на літні необхідні речі. Переїхали на тимчасове проживання до порожнього вже багато років будинку родичів (він стояв на продажу, будинок їхньої прабабусі).
Я працюю дистанційно, в інтернеті. Мої замовники також надсилали окремі суми (від 100 рублів до 1000). Почалися інші витрати — поновлення документів, незліченні поїздки за межі нашого місця проживання по організаціях. Підведення до будинку газу.
Звісно, їздили ми не як обірванці — нові речі (це все що ми маємо), на нас нове взуття (я завжди намагаюся тримати форму). Купили ноутбук та плиту (батько дав гроші). Вирішили самотужки будувати будинок. Нехай це займе 3-4 роки, поступово. Невеликий. Нам із чоловіком по 40 років, діти — у місті працюють. Два сини – 20 та 18 років.
З чим я зіштовхнулася несподівано – із заздрістю людей. З плітками про те, що ми були у нетверезому стані під час пожежі і самі винні (оскільки це сталося на травневі свята). Чоловік мій зовсім не п’є. Я рідко, коли приїжджають гості та збираємо застілля. Потім люди прямо запитували — які меблі ми купили вже, і коли почнемо будівництво?
Тільки ті, хто пережив пожежу хоч раз у житті, розуміли, що це таке. І просто підтримували словом. Ті речі, що нам принесли і не підійшли, я віддала до храму. Але вийшло так, що напередодні пожежі я віддала сусідці нове плаття на примірку (замовила його собі в інеті, а воно маленьке, сусідці теж не підійшло).
Сукню я вивісила в магазині у знайомих на продаж, так знайшлися люди, які вступили в суперечку з продавцем магазину, сказавши, що ця сукня або ношена, або я продаю із принесених. Сукня з биркою фабричною. І знову це були ті, хто писав дурниці.
Я чому говорю про такі дрібниці? У них вся сутність наша! Прикро. Прикро ще й тому, що люди не мають уявлення, як це прокинутися після пожежі, а в тебе — ні щітки зубної, ні білизни змінної, ні взуття. Прикро і тому, що говорять про це ті, хто при зустрічі посміхається і вдає (тепер то розумію), що як радий зустрічі! І досі заспокоїтись не можуть.
Я досить стійка людина. Багато чого в житті бачила. Все, що є, заробила сама собі. З чоловіком ми у цивільному шлюбі близько 4 років. На шиї його не сиділа, швидше він не мав роботи довго. Вмію працювати, і головою, і руками.
Але опинилася в такій ситуації. Вибиває морально. Як відповідати таким людям? Як сказати, що я не позолотилася на своїй пожежі? І ми ще маємо зробити безліч необхідних покупок — від зимових речей до холодильника? Чи не варто?
Це село. Будь-яка плітка та слух тут поширюються з великою швидкістю. Набридло все це слухати (негатив із боку).
