З жовтня з нами живе моя мама. Озираючись назад, я й подумати не могла, що це “пожити” може розтягнутися на такий термін.
Тоді мені зателефонувала мама і попросила дозволу недовго пожити в нас. Вони знову посварилися з батьком. З виходом на пенсію тато почав випивати частіше і більше, ніж було в той час, коли він мав зобов’язання перед роботою.
Батьки часто лаялися і те, що вони знову у сварці у мене не викликало якогось подиву. Під впливом міцних напоїв тато часто стає агресивним, і перебувати з ним поряд страшно. Ось мама і сказала, що якийсь час побуде в нас.
Квартира у нас велика, тому знайти місце для ночівлі ми могли з легкістю. Перші дні мати впевнено розповідала, що до батька вона повертатися більше не має наміру. Ось нехай спробує прожити один і оцінить, що втратив.
Пройшов тиждень. Я помітила, що мама з татом активно телефонують один одному, спілкуються. Навіть почали разом ходити вечорами до магазину. Але з’їжджатися знову вони не поспішали.
Ситуація ще цікава тим, що наша з чоловіком квартира та квартира батьків знаходяться на одній вулиці через будинок. З вікна, звичайно, не видно, але йти хвилини зо три, не більше.
Ще через якийсь час мама стала ходити до батька в гості. Вона могла готувати йому обіди та вечері, наводила лад, а ввечері приходила назад до нас.
На мої розпитування, коли вони з батьком збираються знову жити разом, мама відповідала, що скоро. Батько обіцяв їй більше не пити, а вона його перевіряє – дивиться, на скільки вистачить його витримки.
Потім батько зривався та пив, а переїзд мами все відкладався. Мама все більше обживалась у нас. Вона потихеньку перенесла до нас усі свої речі.
З кожним днем я все більше розумію, що жити з мамою не хочу, я втомилася. На самому початку мені здавалося це чудовим тижнем. Ми з чоловіком цілими днями на роботі, і бабусина допомога була б дуже доречною.
У нас дочка навчається у другому класі, а мама у мене все життя відпрацювала вчителем у школі. Буде, кому з уроками допомогти, та й просто доглядати за дитиною.
Мрії мої не справдилися. А мама тим часом почала наводити у нас вдома свої порядки. Вона може розбудити нас у вихідний день о сьомій ранку і заявити, що не можна стільки спати, так усе життя проспимо, адже день вже в розпалі.
При цьому сама вона лягає спати о дев’ятій вечора і просить, щоб у цей час весь світ у будинку був вимкнений і ніхто більше не шумів. Ще у вихідний вона любить з ранку поїхати до церкви. Встає на вулиці ще темно і гучно збирається, гримаючи посудом і ляскаючи дверима.
Якщо мама залишається вдома сама, їй стає нудно, вона починає вигадувати собі роботу. Може розпочати прибирання, наприклад. Якось вона вирішила перебрати речі в нашій з чоловіком спальні.
Провівши ретельний огляд минулого разу, вона викинула мої мереживну білизну та тампони. На мамину думку – це речі, які приносять шкоду здоровʼю.
А два дні тому, пришла з роботи додому, я виявила, що в холодильнику спорожніла полиця з ліками. Виявилось, що мама провела ревізію і там. Повикидала велику частину медикаментів через термін придатності, що минув.
А я знаю, що там були прострочені ліки, але приймати їх не збиралася. Є в мене така звичка – зберігати всі коробочки про всяк випадок. У мене пам’ять на назви погана, і я їх залишаю, щоб у разі хвороби відкрити та подивитися: ага, минулого разу я це пила, мені допомогло, треба купити цей препарат.
При цьому мати щиро впевнена, що вона нам допомагає. Що нам краще жити з нею, ніж без неї. Після історії з ліками я зірвалася та накричала на маму. У таких випадках вона відразу починає плакати та говорити, що я вам не потрібна, я заважаю.
Ситуація посилюється тим, що у мами серйозні проблеми з серцем. Трохи хвилювання і може статися гіпертонічний криз.
Я з двадцяти двох років із батьками не жила, мені важко знову перебувати під маминим наглядом і постійно вислуховувати її поради. Як це терпить чоловік – для мене взагалі загадка. Думаю, його рятує робота, бо він вдома відсутній по дванадцять годин на добу.
Ось вже кілька тижнів мене мучить бажання запропонувати мамі переїхати від нас на орендовану квартиру. Ми із чоловіком можемо дозволити оплачувати її для мами. Так буде найкраще всім.
Але я навіть уявити не можу, як розпочати цю розмову! Мама ж відразу почне хапатися за серце, а я почуватимуся жахливою дочкою.
Підкажіть, що робити. Я в повному розпачі! Жити з мамою сил не залишилося зовсім.
