Родичі ходять до нас по гроші, як за зарплатою, але навіть не думають повертати, сил моїх більше немає

Ми з чоловіком завжди покладалися лише на власні сили. Напевно, це стало ключем до нашого фінансового благополуччя. Майже одразу після весілля ми вирішили зайнятися невеликим бізнесом і незабаром почали втілювати задумане у життя.

Справа в тому, що чоловік змалку працював автомеханіком, любив возитися з машинами і сам міг виконувати багато робіт. Спочатку він ремонтував автомобілі просто у своєму гаражі. Потім ми стали потроху розширюватися: орендували приміщення, взяли в лізинг обладнання… А потім навіть відкрили поряд з автомайстернею ще й мийку.

Я працювала у нашому невеликому бізнесі і бухгалтером, і адміністратором. Працювала, навіть будучи при надії, і невдовзі після пологів. Наш синочок майже ріс у цій же майстерні, і ми з чоловіком примудрилися чудово обійтися без допомоги дядьків, тіток, бабусь, дідусів та інших родичів. А от вони без нас чомусь не могли обійтися.

Наші рідні свято вірили в те, що якщо у нас із чоловіком є ​​бізнес, то й грошей просто подіти нема куди. Хоча це було не так. Та й працювати заради цих грошей доводилося з ранку до ночі, причому без вихідних.

Зате щоразу ми чули, що у нас багато грошей і що ми чудово живемо. Вони вимагали, щоби ми безкоштовно ремонтували їхні автомобілі. Адже як інакше, у них грошей і так немає, а ми такі багатії ще й плату за свої послуги вимагаємо. Причому з деякими родичами ми знайомилися просто на порозі майстерні.

Але машина є не в кожного, а гроші потрібні всім. Тому ні мої батьки, ні батьки чоловіка не соромилися брати в нас гроші у борг. Брали і не віддавали. Свекруха пішла ще далі: вона брала гроші не лише для себе, а й для своєї сестри і навіть своїх племінників.

Двоюрідний брат чоловіка взяв 15 тисяч гривень на відпочинок, коли захотів повезти свою родину на море. Обіцяв віддати частинами.

Минуло вже чотири з половиною роки, але жодної частини ми так і не дочекалися. Брат казав, що зарплата невелика, а грошей не вистачає. Коли чоловік запропонував йому попрацювати у нас на мийці, той навіть образився.

А потім до нас прийшла біда. Наш маленький син серйозно захворів і нам терміново знадобилася велика сума. На руках стільки грошей у нас і близько не було, тож ми звернулися до рідних. Обдзвонили всіх родичів, у тому числі й тих, хто в різні часи брав у нас гроші в борг або безкоштовно обслуговував машину. Усі нам співчували, але грошей ніхто не дав.

Так, ми знову впоралися самі. Продали автомобіль, набрали кредитів під заставу будинку та майстерні. Із сином все обійшлося, і це головне. Зараз потроху вилазимо із боргів, працювати доводиться ще більше. Але гроші з нас родичі вже не тягнуть. Адже ми з усіма розірвали стосунки.

Ніхто і пальцем не поворухнув, щоб допомогти нам. Ніхто не зволив навіть віддати те, що в нас брав. А потім ці ж люди, коли в нас все налагодилося, мали нахабство приїжджати і знову випрошувати щось. Та ще й демонстрували невдоволення, коли ми відмовляли. Можуть вважати нас жадібними та меркантильними, але ми вже якось переживемо.

Related Post

Боялася зізнатися Ігорю, що в мене є маленький син і ось коли він дізнався, то просто зникБоялася зізнатися Ігорю, що в мене є маленький син і ось коли він дізнався, то просто зник

Ми припускаємо, а Бог розпоряджається. З самого дитинства я мріяла про принца на білому коні. Чекала свого вісімнадцятиріччя, того дня коли зустріч самого довгоочікуваного і бажаного чоловіка, з яким розділила б

Мами не було 17 років, повернулася з Італії та благає купити їй квартируМами не було 17 років, повернулася з Італії та благає купити їй квартиру

Справи в моїй родині зараз йдуть не найкращим чином. Але почалося все ще дуже давно. Коли мені було 8 років, а моїй сестрі 6, наша мама поїхала до Італії на