Родичі прямо в лоб мені заявили, що я так собі невістка

Нещодавно моя свекруха, Валентина Михайлівна, відзначала ювілей і ми з чоловіком гостювали у його батьків. На свято зібралася вся численна рідня. І спочатку все було добре.

Компанія зібралася галаслива і весела. Хтось один розповідав смішні історії. Інший – віддавався ностальгічним спогадам. А третій весь час вигадував тости, щоб з чистою совістю випити за здоров’я іменинниці.

Але в якийсь момент розмова зайшла про сімейні традиції. І коли двоюрідний дядько мого чоловіка розповів про найдавніший звичай їх сімейства, атмосфера свята різко кудись пропала.

Виявляється, в їхній родині прийнято, щоб молодша дитина залишалася жити з батьками навіть після весілля. А молодшою ​​дитиною, як ви вже могли здогадатися, звичайно ж, був мій чоловік, Ігор.

Родичі чоловіка почали засипати мене питаннями про те, коли ми збираємося переїхати в будинок свекрухи. І чи то жартома, чи то по правді заявили про те, що невістка з мене нікудишня, раз ми до сих пір цього не зробили.

Сказати, що я відчувала себе розгублено, – нічого не сказати. Добре, що тітка Валя (подруга Валентини Михайлівни) почала розповідати про свої півонії, які нещодавно посадила на дачі. Так всі розпитування припинилися, і гості відволіклися на подальше обговорення більш насущних тем.

Того вечора я навіть подумала, що питання про переїзд були жартівливими. Але через тиждень після свята мені зателефонувала свекруха і знову підняла цю тему. Мама Ігоря почала розпитувати про те, чи встигаємо ми зібрати речі до кінця місяця і яку кімнату ми хотіли б зайняти в їхньому будинку.

Я не знала, як їй відповісти, що ми не збираємося до них переїжджати. Мені не хотілося псувати відносини зі свекрухою. Тож я сказала, що ми з Ігорем ще обговоримо це і, як тільки щось вирішимо, повідомимо їй …

Ось тільки чоловік нічого обговорювати не хоче. Каже тільки: «Ми з самого початку хотіли жити окремо від батьків, і за цей рік нічого не змінилося».

Але, коли я прошу, щоб він те ж саме повторив своїй сім’ї, він впирається. Каже, мовляв, самі відстануть згодом. Ось тільки щось мені в це не віриться.