Одного разу мені довелося їхати в вагоні купе. В мене білет із нижньою полицею. Навпроти сиділи хлопець і дівчина. Видно, що вони недавно одружені. Весь час пригорталися одне до одного. Одне місце залишилося вільне.
Про те я не замислювався. Можливо на наступній зупинці хтось зайде. Коли потяг рушив, ми почали стелитися. Адже їхати до кінцевої зупинки добу. Тому розташовувалися, щоб було зручно.
Ми вже й повечеряли. Молодята щось там шепотілися. Я лежав дивився у вікно, думав про своє. Зненацька нам почувся жіночий крик. Ми переглянулися. Крик не повторився. Видно нам почулося.
Але хвилин через три, знову крик і прохання про допомогу. Ми з Михайлом, так звали попутника, вийшли зі свого купе, пішли до провідника. Розповіли йому про крики. Той тільки стенув плечима, мов нічого не чув і турбувати нікого не збирається.
Ми все ж таки настояли пройти з нами до того купе. Провідник постукав і попросив, щоб відкрили.
– Я ж тобі заплатив, чого стукаєш, – почули ми звідти. Провідник то червоніє, то блідніє, але у двері стукати не збирається.
А дівчина за дверима плаче все голосніше і кличе на допомогу. Двері замкнені з середини.
– Якщо ти не покличеш начальника потягу, і не відкриєш двері, то працювати тут більше не будеш, – говорив я провіднику.
Потрібно було діяти швидше. Адже дівчина за дверима з відчаєм просила, щоб відпустили її. Я почав грюкати у двері, відвертати їхню увагу від тієї нещасної дівчини.
Михайло замахнувся на провідника, за те що не відкриває двері своїм ключем. Той бачить, що йому непереливки буде, тремтячими руками намагається відкрити двері.
В цей час підійшов начальник потягу. Разом відкрили двері. Нам випала така картина.Молода перелякана дівчина забилася в куток полки. Над нею схилилися три постаті.
Сказати б чоловіки, так ні хирляві п’яниці. Але дівчина одна з ними не справиться. Коли вона зайшла в вагон, помилилася купе. Ті горе-чоловіки вже там сиділи, її не випустили назад.
Один із них побіг до провідника, дав гроші, щоб їх не турбували. Провідник потім оправдовувався, що він не знав про дівчину. А в тієї дівчини місце якраз у нашому купе.
Ось так проста помилка ледь не стала для неї фатальною. Ми забрали її до себе. Катя їхала відпочивати, як і ми всі. Коли заспокоїлася, розговорилися. Вона дуже цікавий співрозмовник.
Проговорили ми з нею всю ніч. Вийшли з купе, щоб молодятам не заважати спати. Наступного дня почувалися, неначе знайомі все життя. До місця призначення доїхали добрими друзями. Від тих пір не розлучалися.
