– Сто п’ятдесят штук щонайменше! І капусту бери тонку, щоб танула, – голос Таїсії брязкав з динаміка телефону так, що Євгенії довелося відсунути апарат від вуха.
На плиті вже починала закипати величезна каструля з водою.
– Таю, які сто п’ятдесят? – Євгенія намагалася говорити без натиску, хоча плечі після шести робочих змін підряд нили нестерпно.
Вона перехопила кухонний прихват і дивилася на телефон, що лежав на стільниці.
– Ми домовлялися на пару деко м’яса по-французьки, – додала вона, намагаючись повернути розмову в адекватне річище.
– М’ясо – це банально! – відрізала зовиця, навіть не збившись з ритму.
– Банально? Таю, це швидко та смачно. Я запечу, Ілля привезе.
– У мене ювілей, – п’ятдесят років! Люди прийдуть солідні. Я вже всім розтрубила, що у нас будуть фірмові домашні голубчики. Ти ж господиня, Женю. Тобі по-родинному допомогти – раз плюнути.
Євгенія зиркнула на передпокій. Туди, де вчора біля взуттєвої полиці стояли три величезні пузаті пакети, які чоловік притяг з ринку, ще кректав і скаржився на зірвану спину. Усередині лежали качани капусти розміром з баскетбольний м’яч, добірна свинина та яловичина.
Вона ще й здивувалась об’ємам, але Ілля відмахнувся – мовляв, хай буде, у морозилку кинемо.
– Тая, сьогодні субота. У мене єдиний вихідний, слова застрягли десь у горлі від обурення. – Я фізично не встигну накрутити стільки голубців до завтрашнього ранку.
– Ой, не починай! – пирхнула у слухавку Таїсія.
Євгенія почула на задньому фоні звук фена, що працює. Зовиця явно упорядковувала себе перед походом у салон краси.
– Можна подумати, ти розвантажуєш вагони, – хитро простягла родичка. – Увімкнеш серіальчик на фоні і накрутиш. До завтрашнього вечора часу вагон. І взагалі, Іллюша сказав, що ти тільки рада будеш на кухні почаклувати. Все, чекаю!
У слухавці пролунали короткі гудки.
Євгенія повільно опустила прихват на стіл. Каструля завирувала, кришка почала дрібно підстрибувати, грюкаючи на всю кухню.
***
Два тижні тому Таїсія із помпою заявила, що знімає модний лофт для святкування свого п’ятдесятиріччя. На оренду цегляного підвалу з гірляндами пішла чимала сума, а на ресторанне обслуговування зовиця вирішила не витрачатися.
Логіка була залізна: навіщо платити чужим людям, якщо є родичі? Тим більше, Таїсія придивилася собі дорогу дизайнерську сукню, на яку пустила залишок відкладених грошей.
На кухню поважно вповз Ілля. На ньому були звичні сірі домашні штани, волосся на маківці стирчало в різні боки. Він потягся до графина з водою, ігноруючи каструлю, що гуркотить.
– Що шумиш зрання? – миролюбно поцікавився чоловік, наливаючи воду у склянку.
Євгенія вимкнула газ. Настала дзвінка тиша.
– Твоя сестра тільки-но замовила мені сто п’ятдесят голубців до завтрашнього дня, – Євгенія вперлася поглядом у спину чоловіка.
Ілля нервово ковтнув води та обернувся.
– Ну, а що такого? Зробиш, – він спробував зобразити безтурботну усмішку, але очі забігали. – Тобі ж не важко.
– Не важко? – Євгенія зробила крок до обіднього столу.
Вона зчепила пальці у замок, щоб не зірватися на крик.
– Ілля, це щонайменше шість годин біля плити без перерви. Зварити рис, накрутити фарш, ошпарити ці гігантські качани, загорнути кожну штуку, тушкувати у трьох різних тарах, бо у нас немає промислових казанів.
– Женю, ну заспокойся, – чоловік спробував взяти її за руку, але вона відступила до підвіконня.
– Я вчора ледве притягла ноги з роботи, – викарбувала Євгенія. – У мене на сьогодні плани.
– Які ще плани? – Обурився Ілля. – Це ж сестра. Рідна… тобто не чужі люди. Ми повинні допомагати.
– Ми? – хитро поцікавилася дружина. – Чи я? Я щось не бачу, щоб ти м’ясорубку збирав.
Ілля скривився, як від зубного болю. Він поставив склянку на стіл, явно готуючись до довгої оборони.
– Я м’ясо привіз? Привіз. Моя справа чоловіча – здобути. Я вчора весь вечір по ринку мотався, вибирав, торгувався. А готування завжди на тобі було. У тебе ж руки золоті.
– Не заговорюй мені зуби. Ти знав, що вона хоче голубці ще вчора?
Чоловік відвів погляд до вікна.
– Ну… вона заїкнулася кілька днів тому.
– І ти мовчав.
– Я не мовчав! – обурився Ілля. – Я просто забув сказати. Закрутився на роботі. Тим більше, я Таїсії пообіцяв, що ми все найкраще організуємо. Вона там перед подругами розпиналася, яка у нас родина дружна.
Ось, значить, де собака заритий. Євгенія дивилася на чоловіка і дивувалася його простоті. Він пообіцяв! Вирішив шиканути перед сестрою та її солідними гостями за рахунок дружини. Встав у позу щедрого брата, а чорнову роботу скинув на неї!
Місяць тому колеги подарували Євгенії на день народження щільний картонний сертифікат у спа-салон. Масаж, обгортання, басейн із термальною водою. Запис був на сьогодні, на годину дня. Вона чекала цього дня, як манни небесної.
Вона планувала за пару годин швидко запекти м’ясо, як домовлялися спочатку, завантажити його в контейнери та спокійно поїхати на свої законні процедури.
А тепер їй пропонували перетворити єдиний вихідний на промисловий цех з виробництва капустяних сувоїв.
Телефон на столі знову ожив. Екран спалахнув, висвітливши ім’я зовиці. Євгенія навіть не потяглася до нього. Апарат надривався секунд тридцять, потім замовк.
– Ну, чого ти трубку не береш? – з докором спитав Ілля. – Людина дзвонить, хвилюється.
– Сам візьми, – відрізала Євгенія.
Телефон задзвонив знову. Ілля, важко зітхаючи, потягнувся до апарата і натиснув на зелену кнопку, увімкнувши гучний зв’язок.
– Женю, забула сказати! – Заторохтіла Таїсія, перекриваючи шум фена. – Там Ілля ще моркви привіз на дні пакета.
– Зроби заразом по-корейськи тазик, га? У тебе вона така гостренька виходить, просто краса. І тарталетки не забудь начинити! У мене сир залишився, я Іллі передала.
Євгенія дивилася на чоловіка. Той винно ховав очі, старанно вивчаючи візерунок на лінолеумі.
– Таю, – голос Євгенії пролунав несподівано сухо та дзвінко.
Вона нахилилася до динаміка.
– Жодних тарталеток! Жодної моркви! І голубців також не буде.
На тому кінці дроту зависла секундна пауза. Фен вимкнувся.
– У сенсі не буде? – засмутилася зовиця. – Ти що надумала? У мене ж гості! У мене все розраховано по грамах!
– Я після роботи батрачити не наймалася, – викарбувала Євгенія.
Вона випросталася, відчуваючи, як йде втома, поступаючись місцем холодній рішучості.
– Хочеш домашньої їжі – бери фарш і крути свої сто п’ятдесят голубців сама. Або замовляй доставку із кулінарії. Я готую лише те, на що ми домовлялися спочатку.
– Та ти… та як ти смієш! – затнувся від обурення голос у слухавці.
Таїсія явно не очікувала такої відсічі від звичайно поступливої невістки.
– Я Іллі зараз все висловлю! Він тобі мізки вправить! А ну дай йому телефон!
Євгенія мовчки тицьнула пальцем у екран, скидаючи виклик.
– Ти що твориш? – Ілля здивовано витріщив очі, наче дружина щойно розбила улюблену вазу.
Він схопив телефон зі столу.
– Тайка ж нас зжере тепер із тельбухами! Ти не викручуйся, Женю. Потрібно зробити, раз обіцяли.
Євгенія мовчки розвернулась і пішла до спальні. Ілля потрусив за нею. Вона відкрила шафу і дістала свою вихідну блузу, ту саму, яку берегла для особливих випадків.
– Хто обіцяв, той нехай і робить, – викарбувала вона, знімаючи з вішалки речі.
– Женю, не дури. У людини ювілей раз у десять років!
– Пакети з капустою у передпокої, – продовжила вона, не зважаючи на його паніку. – Фарш сам накрутиш, не маленький. М’ясорубка в нижній коробці.
Ілля став у дверях, перегороджуючи їй шлях.
– А ти куди зібралася намилитись?
Євгенія підійшла до комоду. Там лежав цей сертифікат. Вона взяла його двома пальцями та помахала перед носом чоловіка.
– На масаж. У мене сьогодні свято для себе.
– Який ще масаж?! – Вибухнув Ілля. – Ти в своєму розумі? У нас м’ясо протухне!
– У холодильнику нічого йому не станеться, – миролюбно порадила дружина. – Повернуся пізно. Щоб до мого приходу на кухні було чисто, а мої нерви цілі.
Вона обійшла остовпілого чоловіка, вийшла в коридор, накинула плащ, підхопила сумочку з лави і вийшла за двері.
Ключ перевернувся у замку, відрізаючи її від кухонних проблем.
Надвечір наступного дня Євгенія сиділа на кухні і неквапливо пила каву. М’язи після термального басейну та глибокого масажу приємно тягнуло, настрій був просто чудовим.
На стільниці панував ідеальний порядок.
Ілля повернувся з ювілею близько дев’ятої вечора похмуріше хмари.
Він мовчки скинув туфлі біля порога, пройшов на кухню і важко опустився на табурет, намагаючись не дивитись на дружину. Вигляд у нього був пом’ятий, краватка з’їхала набік, а на сорочці красувалася пляма від якогось соусу.
– Ну, як свято? – невинно поцікавилася Євгенія, відставляючи чашку. – Смачно годували солідних людей?
Ілля тільки рипнув зубами.
Євгенія знала подробиці ще з обіду – спільна знайома встигла зателефонувати та в фарбах розписати катастрофу.
Вчора вдень Ілля чесно спробував ошпарити капусту. Обшпарив собі пальці, плюнув, облаяв каструлю і подзвонив сестрі. Скандал між родичами був грандіозний, сусіди могли б писати конспекти.
У результаті Таїсії довелося терміново, з переплатою за терміновість, замовляти доставку їжі із найближчого дорогого ресторану. Голубців там, звичайно, не виявилося. Зате був дуже солідний рахунок за канапе, тарталетки з ікрою та гаряче.
Зовиці довелося оплачувати цей банкет із кредитної картки, залазячи у пристойні борги.
Дизайнерська сукня на ній, кажуть, виглядала чудово. От тільки настрій у іменинниці був зіпсований геть-чисто, і вона половину вечора свердлила брата нищівним поглядом.
– Тайка зі мною розмовляти більше не буде, – буркнув чоловік, дивлячись у порожню чашку на столі.
– Якось переживеш, – усміхнулася Євгенія.
Вона підвелася, забрала свій посуд у раковину.
– А де капуста? – мимохідь спитала вона.
– На балконі, – огризнувся Ілля. – Солити буду.
Євгенія кивнула. Вона дивилася у вікно, як темніє подвір’я і розуміла просту річ: наступного разу зовиця тричі подумає, перш ніж намагатися виїхати за чужий рахунок і влаштовувати банкет чужими руками.
Одвічна жіноча хитрість Таїсії дала збій, розбившись об банальну втому.
Ілля, звичайно, подується ще з тиждень, намагаючись зобразити ображену невинність. Але капусту засолить сам – викидати стільки добра йому не дозволить природна жадібність.
А Євгенія вперше за довгий час відчувала, що її вихідний справді належав лише їй…