Олександра була опорою і гордістю свої батьків, але час від часу надто багато обов’язків лягало на її плечі. Батько пішов від мами, коли дівчинці було 2 роки, а вітчим хоч і був дуже доброю і люблячою людиною, з’явився вже тоді, коли їй було 6. Тому відсутність уваги чоловіка і його виховання відклала свій слід на характері дівчинки.
Через роки, тепер вона розуміє чому її завжди тягнуло до “поганих” хлопчиків. Вона не хотіла бути зрадженою, як мати, не хотіла страждати. Тому завжди обирала старших за себе, заможних і головне – одружених. Вона не вміла, просто не могла інакше. Вона не бажала розбивати сім’ї, не хотіла і не просила у своїх прихильників їх розлучення з жінкою, але була такою ніжною, легкою, наче пір’я підхоплене легким весняним вітерцем. Іноді здавалося що одним лише поглядом вона здатна була зруйнувати чиюсь сім’ю. Так само легко як у ній займалася іскра пристрасті та зацікавленості, так легко вона і згасала.
Все тривало б так і надалі, допоки вона не закохалася. Саша думала, що він буде черговим, кого вона покорить, а потім просто лишить наодинці з своїми проблемами, ревнощами від жінки і купою думок. Вона любила йти першою, так вона відчувала що її не зрадять, не залишать. Так вона намагалася довести, що її неможливо забути, чи викинути з голови, а тим паче покинути.
Він виявився не таким як всі. Його також п’янили думки при неї, але він був тим єдиним, хто не збирався йти з сім’ї. 8 місяців спілкування пролетіли немов одна мить, і одного разу він прийшов і залишився. Її щастю не було меж, адже вже був готовий подарунок до дня Закоханих. Вона довго вагалася, а потім вирішила все розповісти.
Він затримувався г’на роботі, потім 21:00 на годиннику, дзвінок від нього привітання зі святом, і слова, які вона ще довго не забуде. Він вернувся в сім’ю, і просить більше його не турбувати. Олександра не била посуд, не закатувала істерик, не кричала і не завалювала його смс-ками. Відписала сухе “ок,ти зробив свій вибір, прийдеш завтра за своїм подарунком”.
Він прийшов, намагався ховати очі, не говорити, але не міг не обійняти її. Саша простягнула свій подарунок і виставила його за двері. А потім ще довго ходила до церкви і відмолювала те що накоїла.
В коробці з подарунком Руслан знайшов маленьке фото з УЗД, на якому уже виднілися ручки та ніжки. Пізніше, вони змогли збудувати сім’ю, народити трійко дітей. Саша ще довго ходила до церкви і молилася, просила прощення за свої гріхи. Вона любила його, і любить, але не вірить ні одному слову. Вона щаслива і нещасна водночас. Мабуть це і стало розплатою за все. Як ви думаєте, чи працює правило бумерангу, і чи має право на щастя дівчина, яка не вміла чинити інакше?
