Моя старша сестра Світлана – геній економії. Розбуди її серед ночі, вона без запинки назве адреси магазинів, де можна ґрунтовно скупитися на маленьку суму.
Також Світлана майстерно освоїла вміння готувати обід з умовного курячого стегна та пари недорогих овочів, а ще робити з двох старих речей одну нову.
Сестра по життю крутиться і викручується. Має двох дітей дошкільного віку, які часто хворіють, тож вона поки що навіть не думає про вихід на роботу.
Закономірно, гроші в їхню родину приносить лише чоловік Свєти. Раніше йому регулярно виписували премії, тому вони свого часу і зважилися на другого малюка.
У якийсь момент через всі ці кризи начальство чоловіка відмовилося від додаткового грошового заохочення співробітників. Залишився лише тільки оклад. Так Світлана і стала на шлях на економії.
Ми з батьками у міру можливості допомагаємо їхній сім’ї продуктами, речами, а іноді й фінансово, але наша допомога це крапля у морі. Тому сестра вимушена сильно заощаджувати.
Щоправда, останніми місяцями її економія переросла в жадібність. І весь цей час ми з батьками та чоловіком сестри боремося з деякими її новими звичками, оскільки вони становлять реальну загрозу для її здоров’я.
Але на жаль, жадібність сестри виявилася непереможною, і наші страхи нещодавно стали дійсністю. Сестра догралася в тотальну економію до важких наслідків.
Ми часто бували у Свєти в гостях, тому й спостерігали на власні очі її “ощадливість”. З деяких пір сестра перестала викидати продукти з душком та легким нальотом плісняви.
Добре, що їй вистачало розуму не годувати цією гидотою племінників. А ось нам і своєму чоловікові вона регулярно намагалася підсунути нарізки із сиру, ковбаси та овочів не першої свіжості.
Спочатку Свєта, не соромлячись, зрізала особливо смердючі або вражені “пеніциліном” ділянки прямо при нас.
– Один рух ножем – і прострочення знову свіжачок! – любила казати сестра в таких випадках.
Однак свіжістю там навіть не пахло, у всіх сенсах. Тому ніхто, крім Свєти, навіть не торкався цих частувань. Ми й сестру відмовляли від подібних страв, але вона незмінно відповідала, що вона їсть – і нічого, жива-здорова.
Бувало, її чоловік не витримував і прямо при нас вказував, що це до певного часу. І простроченню місце виключно на сміттєзвалищі, попри фінансові складнощі у їхній родині.
Потім він нагадував, що в їхньому холодильнику, взагалі-то, є і нормальна, свіжа їжа, яку він власноруч приніс із магазину лише вчора. Світлана обурено відповідала, що це для дітей.
І якщо ми поїмо, то їм нічого не залишиться. Тому треба доїдати “залишки їжі, що злегка залежалися”. Мовляв, наші шлунки не постраждають. Це ж не цвяхи!
Одного разу нам набридло спостерігати за цією дурістю, і ми стали самі приносити до столу свіжі закуски. Але Світлана продовжувала вперто впихати в себе “непотріб”.
І два тижні тому вона опинилася на лікарняному ліжку з важким отруєнням. Про це ми дізналися від її чоловіка, який у зв’язку з цим попросив нас доглянути племінників. Йому ж пропускати роботу не можна.
Наша “вахта” тривала тиждень. З малечею сиділа то я, то мама. Що ж, ці дні були дуже нервові. Нас не дуже охоче відпустили із наших робіт. Наших керівників легко зрозуміти. Влітку і так робочих рук не вистачає через відпустки, а тут ще й ми випали з графіка, хай і ненадовго.
Але це дрібниці в порівнянні з нашими переживаннями за Свєту. На мамі обличчя не було, навіть коли сестру перевели до звичайної палати. Боялася, раптом якісь ускладнення вилізуть, а лікарі й не помітять.
Я трохи легше переносила подію. Хоч мені й було дуже шкода мою сестричку, я усвідомлювала, що її отруєння було явищем цілком закономірним.
І якби не божевілля Світлани на ґрунті економії, її б не відвезли на “швидкій”, а нам би не довелося відпрошуватися з роботи. Втім, ми сподівалися, що після такого жорсткого уроку від життя Свєта візьметься за розум. На жаль, потрібних висновків вона так і не зробила.
Коли ми прийшли провідати сестру після виписки, то побачили, як вона старанно виймає “нове життя” з баночки з домашнім варенням. Ми з мамою, що не до кінця відійшли від переживань, зірвалися на крик.
Свєта тільки-но виписалася з лікарні, можливо, ще не зовсім одужала і все одно взялася за своє! Тоді її відкачали, але хто знає, який буде результат цього харчового експерименту?! До нашого крику приєднався її чоловік.
А сестра незворушно відповіла, що від варення точно нічого не буде. Це рослинний продукт, і в ньому не водиться таких небезпечних бактерій, як у сирі або ковбасі.
Пліснява – вона і на Африці пліснява. Не має значення, де саме вона завелася – у молоці, м’ясі чи фруктах. Навіть якщо зняти цю гидоту, її отруйні якості нікуди не подінуться! Про це зараз пишуть і розповідають практично скрізь.
Зрештою ми відібрали у Свєти ту злощасну банку, а потім провели ґрунтовну ревізію на кухні, попри протести сестри. Розумію, що ми не мали морального права на таку безцеремонну поведінку.
Але як вчинити, якщо близька людина так “грається” з небезпечними для життя простроченими продуктами? Здається, нам треба допомагати сім’ї сестри не лише речами, їжею та невеликими сумами грошей, а кваліфікованою психологічною допомогою.
