Мені 45 років, сестрі 55. Обидві одружені, є діти. Дружби між нами немає (у неї свої інтереси, подруги, захоплення). Але краще поганий мир, ніж добра сварка, тому спілкуємося рідко, але щирості та розуміння немає.
Я і моя сім’я понад три роки живемо у моєї мами, тому що вік і здоров’я не дозволяє їй бути однією. У квартирі мама не хоче жити, бо все життя прожила у хаті. І сад, і город, приносить її радість, навіть якщо вона просто квітку поллє.
Сестра ж спілкування звела до мінімуму, дзвонить раз на 2-3 тижні, не цікавиться здоров’ям та життям нашої мами. Іноді просто грубить їй, бо «вона присвятила себе сім’ї, онукам, а не співала у хорі, не ходила до гуртків».
Сестра досягла багато чого в житті, на роботі. Живе в достатку, але якщо рідко приїжджає до мами, навіть не привезе їй пачку печива. А якщо, що й купить, було один раз, то візьме з неї гроші (потім дізнаюся від мами). І ще неприємний момент у тому, що вона прописана у домі мами, разом із сином. Але мешкає в іншій квартирі. Налаштована на бойове.
Цієї теми ніхто не торкається. Я мовчу, бо буде скандал. Сьогодні я дізналася, що вона була у столиці, відвідала театр, погуляла містом, у подруг у гостях, завжди зайнята. А до рідної людини немає часу та бажання зателефонувати та прийти.
Я сама їй зателефонувала і різко сказала, що так не ставляться до батьків і треба хоча б інколи відвідувати рідну матір. На що почула командирські нотки, що їй від мене треба, і що я її дуже ображаю.
Потім почалося, вона не розуміє, що я їй говорю, її ставлення до мами — це її справа і не треба нав’язувати чужу думку. Мовляв, ти це ти, а я це я. Вже й не знаю, чи правильно я вчинила, хоч думаю, що правильно. Якщо їй потрібна хата, то чому не допомагає?
