– Що наш брат знайшов у цій? Готує звичайно добре, смачно все було, але бідненько. – Хоч якийсь зиск є від їхнього села. Завтра машини завантажимо вареннями, овочами, – у них повно, брат хвалився, обіцяв всього. А ця нехай варить, смажить, потерпимо її

Тамара вийшла надвір. Гості розійшлися по кімнатам, чоловік заснув, а вона згадала про мангал. Потрібно було подивитися, чи охолонув він, чи не впало вугілля. У сусідів минулого літа спалахнула лазня.

Тамара любила все перевіряти сама. Чоловіки смажили м’ясо, потім діти бігали там же з сосисками, самі смажили і їли. Про безпеку думала лише Тамара. Все було добре, мангал охолонув.

Тамара пройшла за будинок, прохолода після спекотного дня тішила. Вона сіла на лавку і помітила білку. Руда гостя пробігла між деревами і зникла на сусідній ділянці.

Було тихо. Час повертатися. Завтра важкий день у будинку гості. Сьогодні був ювілей чоловіка, завтра гості роз’їдуться, але лише надвечір. Цілий день. Білка повернулася і пробігла зовсім близько.

Тамара почула розмову, вікна на ніч відчиняли, щоб упустити прохолоду. Розмовляли дві сестри Леоніда.

– Що наш брат знайшов у цій? Готує звичайно добре, смачно все було, але бідненько. Могли б на ювілей розщедритися.

– Ти маєш рацію. Могли б і кафе замовити.

– Або ресторан.

– Ага. Живуть у селі, і ми маємо ще сюди їздити. А навіщо це нам? Льонька не з тією одружився. Якби Свєтку вибрав, то сиділи б сьогодні у найдорожчому ресторані, а не з комарами. У сім’ї не без виродків.

– Так. Світлану.

– Але нічого, хоч якийсь зиск є від їхнього села. Завтра машини завантажимо вареннями, овочами, – у них повно, брат хвалився, обіцяв всього. А ця нехай варить, смажить, потерпимо її.

– Ти маєш рацію. Свєтка тепер на нашого дурника й не погляне. Нехай із цією мучиться, опудало.

– І нам корисно. З овочами будемо все життя, з м’ясом та яйцями сільськими. Екологічні продукти. Я ще й продаю небагато.

– Треба спати.

– Посидьмо ще.

Тамара більше слухати не стала, пішла. Довго не могла заснути. Помідори їм, огірки, яйця, м’ясо… Щоразу Олег віддавав сестрам майже все, що дозріло.

Яйця спеціально накопичували до їхнього приїзду, не продавали. Курей було багато. Надлишки Тамара продавала дачникам, їм же й овочі із зеленню.

Встала рано. Гості спали, чоловік теж. Зателефонувала постійним клієнтам. Яйця , помідори та огірки – все приготувала для продажу. Кріп був занадто великий, а другий тільки зійшов. Залишалося варення та салати.

До восьмої години підійшли покупці. Вибирали самі, Тамара їх провела до комори. Розпродаж домашніх  відбувся, гроші були у кишені. Гостям нічого не лишилося.

***

– Тамаро, а де все? Гості їдуть. Зібрати їм треба всього, – запитав Леонід по обіді.

– Збери.

– Я вже глянув, у коморі порожньо, у теплицях теж. Яйця лише у гніздах, але їх там п’ять штук. А де два відра? Одне Тані, друге Насті. А банки? Де варення, де тушкованка?

‐ Свято у нас було, з’їли все. От якби ти вибрав іншу дружину, то сиділи б учора твої гості у ресторані дорогому, їли б делікатеси дорогі.

– А так довелося нам усе на стіл викласти. Усі запаси. Бідненько було, а все тому, що опудало не ту дружину вибрав.

Тетяна з Настею переглянулись, почервоніли. Їхні чоловіки подивилися на них. Майже все стало ясно без слів.

– Хтось пояснить мені…

– Ти проспав усі пояснення. Бідненько у нас, але вигідно, екологія. А ти дурень. Не хочу повторювати грубих слів, але ти в сім’ї, як біла ворона. Сказано було не так, але ти, сподіваюся, зрозумів. А мене просто терплять заради тебе, а точніше, – заради повного багажника.

– Ти не так усе зрозуміла, – спробувала виправдатися Тетяна.

Чоловік підхопив її та посадив у машину. Чоловік Насті зробив те саме. Обидва вони повернулися, перепросили, і поїхали.

– А я й не знав, що вони так думають про мене, про нас.

– Я теж не знала.

– Оце ювілей! Я ніколи їм поганого слова не сказав.

– Не сказав. Ти і мені ніколи не казав нічого поганого.

– А за що? Ти ж золото, – усіх приймала, частувала. Я тільки не зрозумів де все. Яйця, овочі. А банки?

– Банки доведеться закручувати нові. Ніхто їх не поверне. Я все продала. Вранці, поки всі спали. Яйця, огірки, помідори, тушкованка, – все продано. Для нас залишила зовсім небагато.

– Овочі виростуть, кури знесуть, порося росте, гуси набирають вагу. Що ще нам треба? А гроші ось. Завтра їдемо по банки. Варення було торішнє, свіжі ягоди ще тільки зріють. І подарунок тобі купимо за гроші, що сестри подарували.

– Там зовсім небагато. Я сподівався на більше.

– Я додам. Головне – тепер ми знаємо правду.

– Знаємо, та від цього не легше…

***

Сестри мовчали, не дзвонили й не приїжджали. До осені, як ні в чому не бувало, приїхали обидві одразу. Без запрошення. У Тамари якраз день народження був.

– Ми нікого не запрошували, діти далеко, працюють. Свята не буде.

– Досить ображатись на правду.

– А ми не образилися, просто зробили висновки. Можемо запропонувати лише чай із пирогами, у нас не ресторан, у нас село.

Тетяна робила натяки на гостинці, – яйця, варення. Але її просто не почули. Брат навіть не відповів, – опудало  сільський. Поїхали ні з чим.

Не дарма ж кажуть, – не плюй в колодязь, звідки ще доведеться напитися…

Що скажете про вчинок Тамари?

You cannot copy content of this page