Вийшла заміж, за рік у нас з’явилася донька, я назвала її Женею.
– Яке добре ім’я! Євгенія! Наша Женічка, – відреагувала свекруха.
– Я хотів інше ім’я, мені подобається Ліза, – ображено втрутився чоловік.
– Наступного разу буде по-твоєму, якщо дружина погодиться, — заспокоїла його свекруха, і втекла до онуки.
Хоч слово було сказано про те, що колишню дружину чоловіка звати Женя? Хоч хтось про неї згадав? Ніхто: ні чоловік, ні свекруха, ні я.
Збираючись заміж, я, звичайно, знала, що чоловік був одружений, але дітей у них не було, вони не спілкувалися, тому, це був просто малозначущий факт.
Одружені ми були місяців шість, коли наші зі свекрухою стосунки почали псуватися з катастрофічною швидкістю. Вона часто до нас приходила, коли їй хотілося.
Якщо спочатку була допомога з Женькою, і я заплющувала очі на різні дрібниці, то коли замість допомоги, я почала отримувати лише критику та повчання, то вирішила прикрити прохідний двір, на який перетворилася наша квартира.
Свекруха перестала у нас бувати в той час, поки чоловіка немає вдома, зате десь знюхалася з матір’ю Жені, колишньої чоловіка, і поїхало:
– Не забув син першого кохання, навіть дочку на її честь назвав!
Спершу мені було просто смішно. Я пам’ятаю той діалог після виписки з лікарні, коли чоловік ображався, що Женя, а не Ліза.
Свекруха просто вирішила зіпсувати мені настрій, от і притягнула за вуха ідентичність імен. Але що далі, то менше сміху: розповіді про Женю, що стала ще красивішою, розумнішою, їм треба побачитися.
Чоловік маму затикав, вона робила винне обличчя, перепрошувала, але наступного разу все повторювалося.
Довелося просити чоловіка, щоб він і Женя бачилися зі свекрухою без мене, тобто поза нашою домівкою.
Чоловік з матір’ю телефоном розмовляв, вона питала, чи можна їй приїхати в суботу, чи буде він удома, чоловік їй відповів, що відтепер зустрічі поза домом, через її погану поведінку.
– Що, твоїй дружині правда очі коле? Даремно розлучився з Женькою! Даремно одружився…
Зустріч у суботу не відбулася, тому що чоловікові не сподобалося те, що його мати всяку гидоту про мене висловлювала.
Додалося ще одне звинувачення, що я вганяю клин між матір’ю та сином. Мені все це так набридло, що я скрізь заблокувала свекруху, а чоловікові сказала, що ні слова про його матір чути не бажаю.
Щоправда, попередила, що якщо вона поводитиметься неадекватно стосовно Жені, то бачитися вони не будуть.
Живемо із чоловіком душа в душу. Були проблеми зі свекрухою, тепер їх нема. Що там свекруха ходить, розповідає, мені начхати.
Різко полюбила колишню невістку, та заради Бога! Це мені з самого початку потрібно було окреслити межі дозволеного: жодних візитів без попередження, жодних «мимо проходила», і непроханих порад.
Вона коли чудити почала? Як тільки я перестала бути для неї гарною. Взагалі, не треба було вдавати з себе гарну, а одразу треба було висловлювати, що мені не подобається, і як у моїй хаті чинити не варто.
Почне свекруха з Женею чудити, позбудеться онуки. Я більше не збираюся терпіти. З неадекватами може бути лише один варіант – повне припинення спілкування! Набридло! Чи правильно я вчинила, розрадьте?
