– Ганно, а ти взагалі де? – питала свекруха. – Негайно повертайся, Олексія час годувати! Він дзвонив, сказав, що ти слухавку не береш. Що відбувається? Ти чому покинула мого сина одного?
– Що значить поїхала? Куди? А тобі хто дозволив? Бігом додому, не смій мого сина надовго залишати одного!
***
Вісім років тому Аня зустріла кохання всього свого життя. Леонід був дуже галантним, дбайливим і уважним, дарував своїй обраниці не тільки весь свій вільний час, а й дорогі подарунки.
Льоня для Ані був ідеалом, у ньому поєднувалися всі якості, про які колись говорила її мама:
– Запам’ятай, доню, – пояснювала Ніна Андріївна маленькій Ані, – чоловік має бути стіною. Ось у прямому значенні цього слова!
– Поруч із ним ти маєш почуватися в безпеці, знати, що якщо раптом щось трапиться, він ні тебе, ні дітей не залишить голодними.
– Не виходь заміж за красеня, гарні вони, але чужі. Вибирай у чоловіки простого працьовитого хлопця. Ось, подивися на свого тата!
Аня відразу згадала батька, яки не просихав, і мимоволі здригнулася. Ніна Андріївна це зауважила:
– Усі чоловіки в чарку заглядають, дочко. Хтось більше, хтось менше. Батько в тебе хороший, нас не ображає, зарплату додому приносить. – Ну, а те, що кричить… Так це нічого страшного, з усіма буває.
У голові у Ані настанова, яку дала мати, відклалася міцно, тому що на проблеми з напоями у Леоніда вона особливої уваги не звернула.
Ну дозволяє він собі у вихідні, ну що такого? Не буянить, не бешкетує, її не ображає, а навпаки, стає ще більш ніжним і щедрим.
Аня, коли Леонід зробив їй пропозицію, думала недовго і одразу погодилася. Протверезіння прийшло пізніше, десь на четвертому році шлюбу.
Тоді Леонід хильнув лишку серед тижня і вперше підняв на Аню руку. Жінка відразу зібрала свої речі і поїхала до матері. Ніна Андріївна, яка на той час поховала чоловіка, дочку за цей вчинок різко засудила:
– Ну, і чого ти злякалася? Чого у сім’ї не буває! Дав один раз ляпас, хіба це привід відразу подавати на розлучення?
– У нас із батьком теж всяке бувало, я терпіла заради вас, хотіла, щоб повна родина була. Не божеволій! Повертайся! Льонька, в принципі, хлопець непоганий, працює, гроші в будинок приносить, житло своє, ні від кого ви не залежите.
– Мамо, – плакала Аня, – якщо один раз руки простягнув, то тепер так і буде. Якщо я його пробачу, Льонька зрозуміє, що я безвільна. І потім буде лише гірше!
– Не вигадуй, – наполягала Ніна Андріївна, – давай, заспокойся і повертайся. Вранці щоб поїхала додому!
Леонід дружину випередив. Рано-вранці чоловік приїхав до тещі з букетом квітів і кинувся в ноги до дружини:
– Аню, вибач! Не знаю, що сталося зі мною! Я присягаюся, що більше ніколи такого не повториться, я тебе не скривджу! Повернися, кохана, мені без тебе погано!
Ані дуже хотілося вірити чоловікові, і вона повірила, вирішила, що Льоня справді виніс із того, що трапився, якийсь урок і більше ніколи на неї руку не підніме.
Та й Ніна Андріївна, проводжаючи дочку, підбадьорливо прошепотіла:
– Дивись, як кається! Батько твій ніколи навіть не вибачався після такого, про квіти я взагалі мовчу.
Спокійно Аня прожила місяці зо два, після чого ситуація повторилася. Тепер Леонід не просто ляснув, а сильно покарав дружину.
Аня знову кинулася до матері, але Ніна Андріївна її до себе не пустила:
– Слухай, годі сюди бігати! Ти доросла, давно вже повнолітня. Що ти захисту у мамки під спідницею шукаєш? Терпи мовчки, як усі. Не май звички скаржитися!
Коли покарання стало регулярним, Аня, залишившись без підтримки єдиної близької людини, вирішила звернутися по допомогу до свекрухи.
Наталія Олексіївна невістку вислухала, трохи помовчала і сказала:
– Сама у всьому винна. Чоловік просто так руки розпускати не буде, значить, привід даєш. Тим більше, я свого сина чудово знаю, на жорстокість він не здатний. Ти, мабуть, перебільшуєш?
– Ну дав один раз потиличник, а ти з мухи слона роздмухала і скаржитися прибігла! – Я, Аню, давно хочу тобі сказати: ти гардероб зміни. Заміжня жінка, а ходиш у коротеньких сукнях та спідничках.
– По-перше, такі вбрання тобі вже не за віком, а по-друге, ще раз повторюю, ти – одружена! Не можна так вбиратися. Звичайно, Льоня ревнує, от і дозволяє собі зайвого!
Аня тоді зрозуміла, що треба щось терміново робити. Після весілля вона звільнилася з роботи – чекали на малюка, але, на жаль, втратила його на пристойному терміні.
Вона дуже довго відновлювалася, приходила до тями, а потім Льоня начебто запропонував дружині осісти вдома.
Зараз Ганна розуміла, що звільнення стало її великою помилкою. У неї абсолютно не було жодних накопичень, вона навіть піти від чоловіка не могла.
Ні мати, ні свекруха її не приймуть, а коштів, щоб винайняти окрему квартиру, не було. Спроби піти від чоловіка-тир.ана Ганна робила – тікала до подруг. Всіх знайомих Ганни Леонід чудово знав, тому дружину швидко знаходив і повертав силою додому.
Обидві подруги, не бажаючи вплутуватися в чужий скандал, не намагалися Аню якось захистити. Життя Ані змінилося кардинально три роки тому, коли вона разом із чоловіком потрапила в дорожню пригоду.
Леонід, святкуючи день народження одного з друзів, сів за кермо нетверезим. Хоч Аня і благала його цього не робити:
– Льоню, будь ласка, давай переночуємо тут, а вранці спокійно поїдемо додому. Ти ж на ногах не стоїш?
– Мовчати! – гаркнув Леонід. – Сідай у машину. Швидко! Я двічі повторювати не буду. Мені ранком на роботу, зараз треба їхати!
Передчуття у Ані було погане, і інтуїція, як виявилося пізніше, жінку не обдурила. Леонід із керуванням не впорався, машина вилетіла з дороги в кювет і врізалася в дерево.
Ганна дивом залишилася неушкодженою, якщо не брати до уваги кілька нескладних пере.ломів. Леонід, який сидів за кермом, удар узяв на себе.
Вже в лікарні лікарі повідомили матері та дружині Леоніда, що той житиме, але в інвалідному візку – ходити більше не зможе ніколи.
На Аню якось все одразу звалилося: турбота про чоловіка-інва.ліда, докори з боку свекрухи, свекра та інших родичів Льоні, безгрошів’я. Вона впала у відчай, її часто почали відвідувати страшні думки.
Наталя Олексіївна від сина якось швидко відхрестилася. Вона продала дачу, купила для Льоні крісло, яке здатне було крокувати навіть сходами, зробила в спальні ремонт, повністю обладнавши кімнату під потреби недієздатного сина і самоусунулася.
Залишки грошей віддала Ані зі словами:
– Візьми, це тобі на перший час. Я сподіваюся, ти чудово розумієш, що тепер догляд за Олексієм повністю лежить на твоїх плечах. Я не можу його доглядати. – По-перше, вік, а по-друге… Через тебе він став таким! Ось ти тепер і неси цей хрест!
– Наталю Олексіївно, до чого тут я? Адже я вмовляла його не сідати тоді за кермо, всі друзі. Дванадцять людей тому свідки!
– Нормальна дружина знайшла б спосіб не пустити чоловіка! Значить, мало зусиль доклала, отже, неправильні слова підібрала!
– Ти його дружина, ти повинна бути з ним і в горі, і в радості. Присягу начебто давала.
Леонід, втративши здатність ходити, перетворився на злісного, вічно незадоволеного покидька, що ненавидить усіх і вся. Він теж, як і мати, чомусь став звинувачувати Аню в тому, що трапилося:
– Це через тебе я такий, це ти винна! — за будь-якої нагоди шипів Леонід дружині. – Це ти наполягла, щоб ми їхали до біса на палички на цей день народження!
– Льоню, втомлено відповідала Аня, – я не наполягала. Це ти схотів. Ти мені тоді сказав, що друг образиться, якщо нас на святі не буде. – У будь-якому випадку, той день назад не повернути і нічого не виправити. Давай вчимося жити заново?
Леонід ні з чим миритися не збирався. Він, сидячи у візку, примудрявся розпускати руки: кидав в Аню важкі предмети, штовхав її в спину, гупав по голові, якщо вона поряд з ним нахилялася.
Жінка витримала три роки, а потім вирішила тікати. Гроші, які дала їй свекруха, тоді, після оказії, вже давно скінчилися. Аня, за освітою бухгалтер, працювала віддалено. Робила звіти дистанційно для трьох невеликих фірм.
Грошей вистачало, Аня два роки тому навіть почала невелику частину зарплати відкладати. Спочатку метою жінки було зібрати подушку безпеки про всяк випадок – ймовірність того, що Леонід не доживе до старості, Аня не виключала.
Тепер на ці гроші жінка планувала купити квиток в інше місто, поїхати, нікому ні про що не кажучи, і вже там почати нове життя.
У день втечі, рано-вранці, Аня попередила чоловіка:
– Піду в магазин за харчами. Буду відсутня годину-півтори. Якщо що, дзвони.
– Кому ти потрібна, дзвонити тобі ще, – огризнувся Леонід, – згинула б ти взагалі з моїх очей! Як ти мені набридла!
Аня, зачиняючи за собою двері, подумала:
– Радуйся, Льоню. Збулася твоя мрія – ніколи більше ти мене не побачиш!
Виїжджала жінка, як то кажуть, без нічого – вона не взяла з собою нічого, окрім телефону, документів та банківської картки, на якій лежали накопичення.
Приїхавши на вокзал, Аня попросила касирку:
– Дайте мені, будь ласка, квиток на найближчий час.
– Куди?
– Не має значення, куди. Головне, щоб подалі звідси.
За чотири години Аня вже їхала потягом. Жінка відчувала якийсь спокій і, мабуть, щастя.
Леонід дзвонив кожні п’ять хвилин, але слухавку вона не піднімала. Взяла телефон лише один раз, коли зателефонував якийсь незнайомий номер – виявилося, що її шукала свекруха.
Аня Наталі Олексіївні сказала правду:
– Я поїхала, вже далеко від Києва. Більше не можу жити з вашим сином, не шукайте мене. Я більше не повернуся.
Наталя Олексіївна, зрозумівши, що тепер син – це її головний біль, телефоном влаштувала невістці скандал.
Аня просто скинула дзвінок, але через деякий час телефон вибухнув від дзвінків та повідомлень.
Ганна дістала сім-карту, зламала її і прибрала в гаманець, вирішивши, що викине її пізніше.
Як склалася доля Леоніда, Аня не знала. Вона, переїхавши в інше місто, повністю перервала контакти з родичами друзями та знайомими.
На новому місці їй добре жилося. Відразу знайшлася робота та затишна однокімнатна квартира.
Аня найняла адвоката і впритул зайнялася шлюборозлучним процесом. Усі переговори з другою стороною вів фахівець. Через три місяці Ганна стала абсолютно вільною жінкою.
Постало питання про виплату аліментів недієздатному чоловіку, але й це питання вирішилося на користь Ганни, бо на поділ майна вона не подавала, – нехай живе собі. Як кажуть, – Бог не теля, він все бачить звідтіля…