– Слухай, забери сьогодні дітей, – у мами від них тиск! – загримів у слухавці голос колишнього чоловіка

– Слухай, забери сьогодні дітей, – у мами від них тиск! – загримів у слухавці голос колишнього чоловіка.

Поліна опустилася на стільчик у передпокої сестри. Декілька секунд вона дивилася в одну крапку на шпалерах. Потім потерла скроні.

Ще у п’ятницю Дмитро в суді присягався, що дня не проживе без синів. А в неділю о дев’ятій ранку вже вимагав забрати їх назад!

– Стривай, Дімо, – тихо сказала Поліна і натиснула на екрані значок запису.

– Як це забрати? Ви ж із мамою позавчора в два голоси твердили, що хлопчакам краще у батька.

– Коротше, не починай! – невдоволено буркнув Дмитро. – У Вікторії Трохимівни вранці голова розколюється! Весь трельяж флаконами валеріанки заставлений.

– Твій Ванька вимазав помаранчевою гуашшю її новий кардиган на ґудзиках. А Колька з сьомої ранку гупає м’ячем!

– Ось як? – з натиском перепитала Поліна, поглядаючи на секунди запису.

– А у п’ятницю ви співали зовсім інше. Мовляв, у мене робота допізна, а у вас – зразковий будинок та дбайлива бабуся на пенсії.

– Ой, Полю, давай без концертів! – самовдоволено реготав колишній чоловік. – Ти ж не маленька. Сама розумієш, що вся ця біганина з довідками була для галочки!

– Для галочки? – перебила вона.

– А як ти хотіла? – обурився Дмитро. – З якого дива я маю віддавати тобі півзарплати аліментів і тулитися у матері в тісній двушці?

– Пацанів переписали на мене, борг  мені тепер спишуть. А ми з мамою нарешті будемо жити по-людськи в просторій трикімнатній квартирі!

– Значить, Коля та Ваня знадобилися тобі лише заради моєї квартири? – прямо запитала Поліна. – І щоб аліменти не платити?

– Квартира спільна! – одразу ж огризнувся колишній. – Коротше, такий розклад. Зараз же приїжджаєш і забираєш обох до сестри на весь тиждень. Годуєш їх, переш, робиш з ними уроки і водиш до школи.

Поліна навіть рота відкрила від такого нахабства. А Дмитро, як ні в чому не бувало, гнув своє:

– У суботу на обід приведеш пацанів назад на пару годин. Раптом ця Клавдія з опіки надумає зазирнути для звіту!

І захопи із собою грошей на продукти. По паперах сини живуть зі мною, тож тепер ти зобов’язана їх утримувати!

– А як не заберу? – З викликом уточнила Поліна.

– Забереш, як мила! – відрубав Дмитро. – Мамі потрібен спокій, вона в няньки не наймалася. І тільки спробуй комусь пікнути – взагалі хлопців не побачиш!

Він скинув виклик. Поліна зберегла запис у пам’яті телефону. Руки трохи тремтіли від злості, але голова працювала чітко.

Із Дмитром вони розлучилися рік тому. Терпіти його вічні гулянки і приховані від сім’ї заначки стало не по силі. Трикімнатну квартиру купували ще на початку шлюбу.

Майже всі гроші тоді були від продажу спадкової квартири її бабусі.

З’їжджати після розлучення колишній чоловік категорично не бажав. Поліні ледве вдалося виставити його до свекрухи Вікторії Трохимівни.

Цілий рік Діма переказував гроші раз на три місяці і збирав борги. Але причаїв люту образу за втрату зручного житла.

А два місяці тому Поліна потрапила в лікарню із гострим апен.дицитом. Поки вона лежала в палаті, колишній чоловік зі своєю матінкою розгорнули бурхливу діяльність.

Вони наскаржилися інспектору опіки Клавдії, ніби мати покинула одинадцятирічного Колю та восьмирічного Ваню без нагляду. Діма приніс липовий папірець про великий прибуток, і в п’ятницю рішення винесли на його користь.

Того ж вечора Дмитро та Вікторія Трохимівна примчали в трикімнатну з дорожніми сумками. Заявили, що тепер мешкають тут разом із онуками.

Поліна не стала влаштовувати чубанину на очах у переляканих хлопчаків і на вихідні поїхала до сестри.

Два дні. Рівно стільки протрималися “вихователі”!

Поліна знайшла у телефоні номер інспектора опіки Клавдії, який записала ще у п’ятницю. Коротко пояснила суть справи та переслала їй свіжий аудіофайл.

Клавдія передзвонила за дві хвилини. У її голосі дзвеніло неприкрите обурення.

– От пройдисвіти! – розлютилася Клавдія. – А у п’ятницю ваш колишній таку сльозу пускав! І бабуся присягалася, що з онуків порошинки здуватиме! Нічого не робіть самі, Поліно. Я сьогодні якраз на чергуванні в районі.

– Ви зможете під’їхати? – з надією спитала Поліна.

– За пів години буду біля вашого під’їзду, – твердо пообіцяла Клавдія. – Ви увійдите першою, хай вони виговоряться. А за десять хвилин піднімуся я. Подивимося, який концерт вони мені влаштують!

Коли Поліна увійшла до передпокою своєї квартири, назустріч із радісним вереском вилетіли сини.

У молодшого Вані лікоть справді був забруднений яскраво-жовтогарячою гуашшю. А старший Коля у різних шкарпетках намагався застебнути сандалі.

– Мамуль, ти нас назовсім забереш?! – випалив на одному подиху Ваня, притискаючись до її бежевого плаща.

– Ми так їсти хочемо! Нам із вчорашнього ранку тільки порожні макарони давали!

– Та ще й холодні! – Підхопив Коля.

– Тато спав до самого обіду. А бабуся зайняла твою спальню з лоджією та викинула всі наші підручники на антресоль!

– І малювати мені заборонила! – Поскаржився Ваня. – Сказала, що від нас тільки бруд та збитки!

З великої кімнати випливла Вікторія Трохимівна. На ній був пісочний кардиган на ґудзиках із рудою плямою на рукаві. На шиї бовталося масивне намисто, а в руці свекруха стискала пляшечку валеріанки.

– З’явилася нарешті! – гордо спитала вона, навіть не привітавшись. – Совісті в тебе немає, Поліно! Розпустила пацанів до краю! Вони ж зовсім дикі!

– Доброго ранку, Вікторіє Трохимівно, – іронічно відповіла Поліна, вішаючи плащ на гачок у передпокої. – Що сталося? Ви ж позавчора запевняли всіх, що мріяли няньчити хлопчаків з ранку до вечора.

– Ти мені зуби не заговорюй! – відрізала свекруха і поправила підфарбоване волосся. – У мене тиск під двісті скаче! Вони гасають, як пригорілі і кожні дві години заглядають на кухню! Хіба можна стільки їсти?

– Це хлопчики, що ростуть, їм потрібне нормальне харчування, – зауважила Поліна. – Ви ж самі хвалилися, які смачні пироги пектимете їм.

– Мало що кажуть для справи! – пирхнула Вікторія Трохимівна. – Треба було рятувати Дмитрика від твоєї жадібності! Ти ж із мужика всі соки вичавила своїми аліментами!

– Синок повинен жити в просторі, а не стирчати зі мною в двокімнатній кімнаті, поки колишня дружина шикує в трьох кімнатах!

З кухні вийшов Дмитро у бордовій домашній кофті та домашніх штанах. Він смачно позіхнув, почухав лисину, що намічається, і мотнув головою в бік дитячих рюкзаків біля комода.

– Коротше, Полю, давай жвавіше, – не церемонячись сказав колишній чоловік. – Мати справу каже. Забирай обох та веди до своєї сестри. Вони за вчорашній вечір зжерли всі котлети, які мама насмажила мені на робочий тиждень!

– Ми по одній котлетці з’їли! – ображено крикнув Коля. –  Інші ти сам уночі зі сковороди тягав!

– Цить, малявко! – гаркнув на сина Дмитро і знову обернувся до колишньої дружини.

– Гроші на продукти та комуналку привезла? Клади сюди на комод. Мені пацанів ще по паперах утримувати треба!

– І в шифоньєрі полиці звільни! – одразу ж наказала Вікторія Трохимівна. – Там досі твої зимові пальта висять. Мені свої речі розкласти нікуди!

Поліна пильно глянула на колишнього чоловіка, потім на свекруху. Обидва стояли з таким важливим виглядом, наче зробили їй велику ласку.

– Колю, Ваню, збігайте на хвилину в дитячу, – м’яко попросила Поліна синів. – Перевірте, чи не забули на підвіконні свої альбоми та пенали.

Хлопці слухняно помчали до кімнати. Дмитро одразу ж ступив до комода і вимогливо постукав пальцем по кришці.

– Ну, чого копаєшся? – пробубонів він. – Викладай купюри та забирай своїх шибеників до суботи. У мами від вашого шуму мігрень починається.

– Грошей ти від мене не дочекаєшся, Дімо, – без пафосу відповіла Поліна. – І зі своєї квартири я нікуди не піду.

– Це ми ще побачимо, чия тут квартира! – верещала Вікторія Трохимівна, розмахуючи пляшечкою валеріанки.

– Де зареєстровані онуки, там і житиме батько зі своєю матір’ю! А твоя справа – батрачити на двох роботах і носити нам передачки, коли народила двох із таким вовчим апетитом!

– Саме так! – підтакнув Дмитро.

– Будеш права качати – я скажу Клавдії, що ти нам у двері ломилася і дітям вчитися заважала!

У цей момент у передпокої пролунав вимогливий дзвінок.

– Кого там ще принесло зранку раніше? – скривився колишній чоловік. – Точно сусідка знизу приперлася лаятися через м’яч Миколи!

Він смикнув ручку і остовпів на порозі. На сходовому майданчику стояла інспектор опіки Клавдія у суворому темно-сірому пальті та з робочим блокнотом у руках.

Вікторія Трохимівна миттєво змінилася в обличчі. Пляшечка валеріанки спритно пірнула за спину на край комода, а на губах свекрухи розцвіла нудотна посмішка.

– Ой, Клавдіє, проходьте, шановна! – защебетала вона з придихом. – А в нас тут справжнє лихо! Ми з Дімою з самого світанку оточили онуків турботою, збиралися вести їх у парк на каруселі. – І раптом вривається Поліна, кричить і силоміць тягне хлопчиків із рідного дому!

– Так-так! – заторохтів Дмитро, послужливо задкуючи до стіни.

– Уявляєте, Клавдіє, ми їм і гарячого сніданку подали, і книжки дістали! А колишня дружина закочує концерти та заважає мені виконувати батьківський обов’язок!

Тут із дитячої вийшли Коля та Ваня з рюкзаками за плечима. Побачивши знайому тітку, Ваня зупинився і витріщив очі.

– Тату, який ще парк?! – дзвінко здивувався молодший син. –  Ти ж сам уранці кричав у телефон, щоб мама нас швидше забрала, бо у бабусі від нас тиск!

– Ага! – підтвердив Коля. – А бабуся вчора сховала палицю копченої ковбаси та сир на саму верхню полицю в сервант, щоб ми не дістали! І сказала тату, що в няньки до нас не наймалася!

Вікторія Трохимівна пішла багряними плямами і шикнула на онуків:

– Та що ви плетете, маленькі брехуни?! Клавдія, не слухайте їх! Це Поліна за дві хвилини в кімнаті їх намовила! Вона спеціально налаштовує хлопчаків проти рідного батька!

– Так, вона їм вічно всяку нісенітницю в голову вбиває! – палко підхопив Дмитро. – Ви ж бачили у п’ятницю мою характеристику, – я для пацанів останню сорочку віддам!

Клавдія слухала не моргаючи. Вона ковзнула очима по помаранчевій плямі на рукаві свекрухи, потім подивилася на зібрані дитячі рюкзаки біля порога.

– Виходить, у парк збиралися? – уїдливо уточнила Клавдія. – З повними шкільними рюкзаками та підручниками?

– То ми… це… після парку в гуртки хотіли зайти! – зам’явся Дмитро, витираючи спітніле чоло.

– Не треба вигадувати, Дімо, – твердо сказала Поліна.

Вона дістала телефон із кишені плаща і підняла його перед собою.

– Я рік терпіла твої фокуси, – дивлячись колишньому прямо в очі, сказала Поліна. – Мовчала, коли ти бігав від аліментів і ховав зарплатню від своїх дітей. У п’ятницю стрималася, щоб не травмувати Колю та Ваню скандалом.

– Але виживати нас із дому і прикриватися синами я вам не дозволю. Слухайте!

Поліна ввімкнула відтворення на повну гучність. На весь передпокій виразно залунав розв’язний голос Дмитра:

– Слухай, забери сьогодні дітей, у мами від них тиск!.. Сама розумієш, що вся ця біганина з довідками була для галочки!

– З якого дива я маю віддавати тобі пів зарплати аліментів і тулитися у матері в тісній двушці?.. Зараз же приїжджаєш і забираєш обох до сестри на весь тиждень…

– У суботу до обіду приведеш пацанів назад на пару годин. Раптом ця Клавдія з опіки надумає зазирнути до звіту! І захопи із собою грошей на продукти!

Запис закінчився. Дмитро утиснувся спиною в комод і судомно проковтнув, не знаходячи що відповісти.

– Ну треба ж, яка краса! – з крижаною усмішкою простягла Клавдія, розкриваючи свій блокнот.

– Отже, вся біганина була для галочки, Дмитре? А «ця Клавдія з опіки» потрібна лише для суботнього звіту на кілька годин?!

– Це… це не я! – видавив із себе колишній чоловік, боязко косячись на інспектора. – Це монтаж! Поліна мене спеціально вивела з себе, я взагалі пожартував!

– Замовкни ти, горе цибулеве! – раптом вибухнула Вікторія Трохимівна, геть-чисто забувши про свій тиск і мігрень.

– Хто тебе, бовдуре, за язик тягнув телефоном балакати?! Я ж тобі рідною мовою веліла: потерпи бодай тиждень, поки папірці силу наберуть, а потім уже збагрюй їх матусі!

– Що?! – злетів Дмитро, повертаючись до матері. – Та ти сама з сьомої ранку мені весь мозок проїла!

Бігала навколо трельяжу і голосила: «Дімо, дзвони Поліні, вони мої котлети з’їли і спати мені не дають, забирай їх куди хочеш!» – Твої слова були, чи ні?

– Мої котлети тобі в горло не лізли, коли ти їх опівночі зі сковорідки тріскав, дармоїде! – заволала свекруха на весь під’їзд.

– Я заради тебе, невдячного, перед чужими людьми розпиналася, а ти все за два дні зіпсував!

Клавдія швидко списала дві сторінки в блокноті і з гидливим жалем подивилася на парочку.

– Картина ясна, – сухо припечатала інспектор. – Такого цирку за десять років роботи я не бачила. Отже, Дмитре.

Я прямо зараз пишу висновок про те, що ви обдурили опіку, не годуєте синів і намагалися вигнати їх із дому на другий день.

– І що тепер буде? – зажурився колишній чоловік, одразу втративши всю свою пиху.

– А те, що залишатися з дітьми ви не маєте права жодної хвилини! – викарбувала Клавдія. – Чи хочете, щоб я викликала перевірку по вашим липовим довідкам і поставила вас на облік?

– Ні, не треба перевірок! – сполохано замахав руками Дмитро. – Нехай пацани з Поліною залишаються, я взагалі не маю претензій! Мені на роботі проблеми не потрібні!

– Тоді даю вам рівно пів години на збори, – жорстко сказала Поліна і вказала на їхні дорожні сумки в кутку передпокою.

– Щоб вашого духу в моїй квартирі не було! І якщо на обід хоч одна чужа кофта залишиться в моєму шифон’єрі, я викину її у сміттєпровід.

– Подумаєш, дуже треба у вашому бедламі залишатися! – пирхнула Вікторія Трохимівна, хапаючи з комода свою валеріанку і ховаючи її в кишеню кардигана.

– Ходімо, Дімо, до нас додому! Нехай вона сама зі своїми вилу.пками порпається, а моєї ноги тут більше не буде!

Зібралися колишній чоловік зі свекрухою за дві хвилини. Всю дорогу до ліфта вони голосно сварилися через те, хто понесе важку дорожню сумку і хто кому зіпсував таку шикарну витівку.

Минуло два місяці. Вся ця історія з паперами швидко повернулася на свої кола – після розгромного звіту Клавдії колишній чоловік навіть не з’явився сперечатися.

Втім, ні Дмитро, ні його матінка своїх звичок так і не змінили.

Вікторія Трохимівна тепер щовечора сидить на лавці біля свого під’їзду і скаржиться сусідкам, як підступна невістка розлучила її з улюбленими онуками.

Щоправда, за всі вісім тижнів любляча бабуся не подзвонила хлопчикам жодного разу.

А сам Діма, побачивши колишню дружину чи синів біля магазину, відразу повертає до сусіднього двору і вдає, що дуже поспішає у справах.

Натомість у квартирі Поліни знову стало галасливо та весело. У неділю на кухні смачно пахло рум’яним пирогом з яблуками.

Ваня захоплено малював за обіднім столом рудого кота помаранчевою гуашшю, а Коля з важливим виглядом заглядав на верхню полицю серванту, – перевіряв, чи ніхто від них не приховав копчену ковбасу…

You cannot copy content of this page