В мене така історія. Сама одружена у шлюбі 8 років. Все гаразд, діти є. Мені 28 років. Познайомилася якось із чоловіком, йому 34, він теж одружений і є дитина. Я йому подобалася він мені також. Думала відпочину від домашніх проблем, і залишу його.
Але флірт переріс у стосунки, зрештою ми зустрічалися 10 місяців. Я закохалася, він теж, але виходу не було, я зрозуміла що треба присікати зараз, потім ще болючіше буде і покинула його (він звичайно був проти).
Два місяці прожила без нього, не витримала, зателефонувала, він уже не захотів. Потім минуло пів року, я забути його не змогла, знову зателефонувала сама, він зрадів, сказав що теж не може забути і ми знову почали зустрічатися.
Минуло ще пів року, ми зустрічалися, його ставлення до мене змінилося, став приїжджати рідко (приблизно раз на 2 тижні) ненадовго. Я зрозуміла, що стосунки вичерпали себе, напевно, його почуття до мене пройшли. Все йому висловила та пішла від нього.
Страждала, плакала намагалася забути. І раптом він через місяць мені дзвонить і каже “Не можу без тебе і все”. Я думаю: “Напевно, зміниться зараз все, і буде як раніше”. Починаємо знову зустрічатися. Він знову приїде, і на два тижні пропаде, приїде, і на два тижні пропаде.
Я його питаю, навіщо він так, адже я сумую, він до ладу нічого не говорить. Я зрозуміла, що він, напевно, користується мною просто, йому потрібно тільки задоволення від мене. А я ж горда, знову йому пишу: “Не дзвони, не пиши, я дійсно не хочу більше з тобою зустрічатися”.
Він на смс не відповідає. Думаю гаразд, нарешті це все. Але було так погано, на стінку полізла від туги. Місяць не слуху не духу від нього, я переплакала, перехворіла, потихеньку біль починала стихати, входжу в норму.
Аж тут він через місяць дзвонить: “давай зустрінемося?” Я говорю: “Що тобі треба? Я тобі все сказала”. А він мене не слухає. Гаразд знову зустрічаємося, знову немає його 2 тижні, мене це дратує йому пишу: “Все. Не пиши мені!”
Три тижні не дзвонив, і знову почав: “Я не можу без тебе!” Я йому вже пишу “У мене інший, ти мені не потрібен”. Я ж і не проти стосунків, вже змирилася, що ми довічні коханці (вже 2 роки), і подобається він мені дуже. Але ж можна по-людськи до мене ставиться, хоча б раз на тиждень приїжджати, про подарунки та квіти я вже мовчу. Ось і що тут робити?
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…