Свекруха заявила, що вона нас одружила, вона ж і розведе, і зрештою зробила все для цього

Спочатку про ситуацію, завдяки якій у моє життя увійшла ця жінка. Із Сергієм ми познайомилися на весіллі сина подруги мами. Майбутній чоловік був його другом. Що привабило? Не знаю, мабуть, обличчя, та чарівна посмішка.

А ще наполегливість,- він кожного вечора запрошував мене на побачення!
Якось Сергій наважився запросити мене додому – сказав «нікого немає». Під назвою Нікого виявилася його мама. Тому в мене відбулося несподіване знайомство.

Того вечора вона мені майже сподобалася, але звичайно, хотілося б кращої… У всьому у Марії Павлівни була міцна хватка. Що не порада,- то в тоні наказу, що не питання,- то спонукальний вигук. Домінантність!

Вже на 30-й хвилині спілкування заявила, що вистачить ночами по кутах та підворіттях блукати – живіть тут зі мною. Мій хлопець сприйняв пропозицію, як щось зрозуміле. А його матуся у відповідь на моє прохання почекати, що треба порадитися з батьками, зателефонувала їм додому самостійно, і вже за кілька хвилин дістала згоду моїх предків, з якими навіть не бачилася!

Через місяць з початку стосунків ми опинилися у РАГСі. Все швидко пролетіло – підготовка до власного весілля, дівич-вечір, сама урочистість… Адже у Марії Павлівни в руках «горіла» будь-яка справа – варто їй тільки чогось побажати. У мене з’явилося відчуття «прискорення» подій.

Насправді характер і «вихованість» майбутньої свекрухи я розгадала ще під час підготовки до церемонії. Одного разу вона поставила мені у провину, що нареченому довелося замовити для мене занадто дорогий букет, про який я нічого не знала, але звучало, як справжнісінька претензія.

І надалі Марія Павлівна весь час нам нагадувала про економію. І це при тому, що моя родина безпосередньо вклалася у весілля. Божевіллям я порахувала безглузді її слова:
– Адже ти ще й старша за Сергія!
– Ну так – на цілих 10 місяців (блін вона справді вважає, що я повинна радіти, що заміж беруть?).

Сам день весілля теж не задався прямо з ранку. Забули мій паспорт … І тут я згадала слова мами та тата за два дні до одруження:
– Може, передумаєш – ще не пізно? Але я була закохана, тому дурна.

Банкет був найжахливішою частиною весільного дня. Свекруха отримала право на змістовний тост, наприкінці якого підійшла до мене, й попросила з цієї секунди називати її мамою. Варто сказати, до того самого дня в мені вже накопичилися претензії до неї. І я несподівано видала:
– Мама у мене давно є.

Почався скандал і сльози – добре, що директорка кафе вивела її до свого робочого кабінету, щоб заспокоїти. Таким чином, залишок весілля було врятовано. Але осад був…

Ще того злощасного дня Павлівна заявила, що вона нас одружила, вона ж і розведе, і зрештою зробила все для цього. Щовечора самовільно залітала до нашої кімнатки, соромливо затуляючи очі рукою, і безцеремонно брала наш весільний альбом.

А одного разу почала загрозливо стукати у двері ванної, де я милася. Накинувши, як завгодно, рушник, я вийшла, щоб дізнатися, що трапилося.
– Стегна нічого так, онуків подарувати мені зможеш, – оглянула мене ця божевільна і, як ні в чому не бувало, повернулася до своїх занять.

З того часу я все ще шокована, але тоді вирішила терпіти – ми все одно за місяць повинні були орендувати власний куток. Поруч…
Не соромилася вона мене гнобити й у присутності чоловіка, завдяки чому я зрозуміла, що він «мамин синок”.

То я тарілки погано мию, то речі не так складаю. А одного разу я дуже хвилювалася, бо Сергій дуже затримувався, була вже майже ніч, а він і не приходить, і не дзвонить. Повернувся не тверезий, й сказав, що вперше з парашутом стрибав.

Але найцікавіше не в цьому, випадок як випадок. Просто ще перед тим, як я щось йому сказала, до мене вже підбігла свекруха з криком:
– Не смій підвищувати голос на мого сина! Йому й так важко! А я взагалі мовчала.

Такого я точно не стала терпіти, вирішила прискорити переїзд на орендовану квартиру (наш спільний заробіток це дозволяв). Цілих пів року я жила, як у раю – думала, навіть забуду, як її звуть. Але не тут було. Павлівна почала заїжджати у гості зі смачними подарунками.

А заразом перевіряти – чи так у нас все стоїть, чи чистий посуд. А ще через три місяці мій коханий заявив:
– У мами криза, вона плаче, бо звикла про когось турбуватися, бо, мовляв, онуків ми їй так і не подарували…

І тут я зрозуміла, що настав час «робити ноги» з цього заміжжя. Просто уявила, що з появою дітей виходу вже справді не буде. Та й чи дозволять їх мені виховувати? Бо з такою несамовитою свекрухою, та маминим синочком я ні в чому не впевнена! Що робити?

You cannot copy content of this page