– Світлано, ти не ображайся, але я бабусину квартиру Наталці віддам, – сказала Ніна Петрівна.
– Чому їй? – Запитала дочка. – Ти ж раніше обіцяла її продати та розділити гроші між нами.
– Розумієш, Світлано, у тебе все добре складається: і в школі проблем не було, і університет закінчила, працювала, вийшла заміж, Василька народила.
– Нині у декреті. І квартира у вас із Михайлом є. А у Наташі – все шкереберть. Хай уже в неї бодай квартира буде. Це якось урівноважить ситуацію, – пояснила Ніна Петрівна.
– Мамо, я в збентеженні! Не через квартиру, а через твою логіку. Виходить, щоб отримати двокімнатну квартиру, мені треба було в школі не вчитися, а з чотирнадцяти років вештатися по підвалах, як це робила Наташа?
– Вона сяк-так закінчила дев’ять класів, а потім вилетіла з коледжу, куди ти її насилу прилаштувала. А потім Наташа рік бовталася без роботи й, зрештою, опинилася в положенні від такого ж безробітного любителя хмелю Андрія.
– Клас! І як нагорода за всі ці життєві подвиги – двокімнатна квартира зі свіжим ремонтом, який минулого року бабусі зробив мій чоловік.
– Світлана, у вас з Мишком все нормально, а їм жити ніде. І роботи нема.
– Мамо, вони живуть у тебе у квартирі, ти утримуєш Наташу та Андрія на свою зарплату та пенсію. Ти одна працюєш на них двох. А через два місяці, коли Наташа народ ить, утримуватимеш трьох.
– І, я тебе запевняю, доки ти їх зі своєї шиї не скинеш, Андрійко так і не встане з дивана. Адже він навіть не шукає роботу!
– П’ять днів лежить, встає з дивана лише для того, щоб до холодильника підійти, а в суботу та неділю – гуляє зі своїми дружками. Запитання: на які гроші? Відповідь: на ті, що ти даєш Наталці на продукти та ліки!
– Світлано, ось я і хочу відселити їх від себе. Бабусина квартира знаходиться на іншому кінці міста. Вони з’їдуть, я можу спокійно жити, – пояснила мати.
– Мені здається, що ти марно сподіваєшся. Ці паразити вже присмокталися до тебе, так легко ти їх від себе не відірвеш, – посміхнулася Світлана.
– Я спробую. Зрештою бабуся залишила квартиру мені, значить, я можу сама нею розпоряджатися.
– Мамо, навіть сперечатися не буду. Я б слова не сказала, якби ти вирішила її здавати, а на ці гроші поїхати, наприклад, в санаторій.
– Або просто покласти їх собі на рахунок. Але ти зібралася віддати квартиру своїй дочці. Одній! А не обом. Тому я й питаю – чому?
– Я тобі пояснила, – відповіла мати.
– Добре. Можу запропонувати інший варіант: квартиру продати, Наташі купити студію якомога далі від тебе.
– Гроші, що залишилися, ти зможеш покласти собі на рахунок. Якщо ти вирішиш частину з них дати нам, ми з Мишком пустимо їх на іпотечні платежі, – запропонувала Світлана.
– Ні. Мені треба зробити все швидко, щоб вони переїхали до того, як Наташа народ ить. А продаж, потім покупка, напевно, ремонт…
– Все це може затягнутися надовго. Я вже вчора сказала Наталці, що перепишу квартиру на неї. Вони почали збирати речі. Не ображайся.
– Ну, вирішила, то вирішила. Головне, щоб ти потім не пошкодувала про своє рішення. Може, тоді не офіційно оформлятимеш квартиру на Наташу, а просто пустиш їх туди пожити? – Запитала Світлана.
– Світлано, а якщо вони не оплачуватимуть рахунки? Мені Андрій уже сказав, коли я попросила його сплатити бодай частину квитанцій:
– Це ваша квартира, ось ви й платіть. Тож нехай знають, що вся відповідальність лежить на них. Вони живуть – вони платять. Тоді Андрій хоч би на роботу вийде.
– Гаразд, мамо, тільки давай домовимося, що ти мені потім скаржитися не будеш, – сказала дочка.
– Не буду, – пообіцяла Ніна Петрівна.
Світлана пішла. Ніна Петрівна полегшено зітхнула: складна розмова закінчилася. Старша дочка, звичайно, образилася на неї, хоча виду не показала. Гаразд, мине час, і вона заспокоїться. Головне, що питання із квартирою вирішено.
Коли Світлана прийшла додому, Михайло одразу помітив, що вона засмучена.
– Що трапилося? – Запитав він.
– Мама віддає бабусину квартиру Наташі та Андрію, – відповіла дружина.
– Ну, і що тебе так засмутило? Адже це було очікувано. Хіба ж ні? Не засмучуйся. Коли ми з тобою брали іпотеку, ми ж не розраховували на ці гроші? Ні. То що змінилося?
– Мишко, а ти знаєш, як мама пояснила своє рішення? Вона сказала, що в мене все добре, тому мені нічого не потрібно. А у Наташі в житті бардак, і мама хоче квартирою їй все компенсувати. Нормально?
– Якась логіка у всьому цьому є. І цей вчинок Ніни Петрівни був би цілком виправданий за однієї умови: якщо Наталя зрозуміє, що для неї це шанс налагодити своє життя, сказав Михайло.
– Знаєш, Мишко, як бабуся в таких випадках говорила? «Твої б слова та Богові у вуха». Нічого Наталка не зрозуміє!
– Ось побачиш. Я дуже здивуюся, якщо вони з Андрієм не спустять цю квартиру протягом найближчих двох років, – відповіла Світлана.
На жаль, вона не помилилась. Мати оформила квартиру на молодшу дочку та пояснила, як знімати показання лічильників, де сплачувати квитанції.
Але коли через кілька місяців Ніна Петрівна прийшла відвідати свою стару подругу, яка жила в тому ж будинку, де тепер жила сім’я молодшої дочки, вона дізналася, що Наталя та Андрій так жодного разу і не сплатили квитанції.
– Ніно, ти поясни Наташці, на них же в суд подадуть, або воду перекриють. Що тоді вони робитимуть? Адже у сім’ї маленька дитина.
– Не знаю я, що робити, – поскаржилася Ніна Петрівна подрузі. – Наталка не працює, Андрій теж ніде не влаштувався. Час від часу якісь гроші додому приносить. Але цього замало.
– Наталя у мене вже кілька разів позичала. Я їй запропонувала подати на аліменти, може, хоч це змусить Андрія працювати.
– Так вона відмовилась. А зять взагалі мене після цього з квартири ледве не виштовхав. Тож тепер Наталка з донькою до мене приходить.
Світлана бачила все це, та мовчала. Вона не хотіла ще більше засмучувати маму, нагадуючи їй про те, що попереджала про можливі наслідки.
Але одного разу Ніна Петрівна сама звернулася до старшої доньки та зятя:
– Світлано, Мишко, я розумію, що не повинна просити вас про це. Але все-таки: чи не могли б ви закрити борги Наталії та Андрія? Вона не працює, а з ним я навіть розмовляти боюся.
– Вони сім місяців комуналку не сплачують. Їм уже судом погрожували. Я б сама допомогла, але там уже понад шістдесят тисяч.
– Я двічі давала Наталці по десять тисяч, щоб вона хоча б частину боргів закрила, але Андрій ці гроші в неї забирав.
– Ніно Петрівно, – відповів Михайло. – Я, звичайно, розумію, що ви переживаєте за Наташу. Але зараз у нас немає вільних грошей. Ви ж знаєте – працюю я один.
– Світлана у декреті, ми платимо іпотеку. В нас усе розраховано. До того ж я не впевнений, що гроші, які ми дамо, будуть витрачені за призначенням.
А за рік сталося те, чого боялася Світлана. Андрія заареш тували. Виявилося, що те, що він приносив додому, було здобуто не чесним шляхом.
Спочатку знадобилися гроші на адвоката, потім компенсувати збитки постраждалій стороні.
Наталя продала квартиру. Оскільки продати треба було швидко, довелося знизити ціну. Наталя з донькою повернулася у двокімнатну квартиру матері.
Слідство тривало два місяці, потім ще півтора місяця тривав суд. Андрій отримав три з половиною роки. Наташа з донькою знову опинилася на утриманні матері. Тільки тепер вона не мала ні грошей, ні квартири…
Як кажуть, – за що боролася, недолуга! Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
