От правду кажуть, що благими намірами вистелена дорога до пекла. А ініціатива завжди має свою кару. Ми з чоловіком маємо непоганий заробіток, незважаючи на те, що досі вже на пенсії.
Вирішили допомогти молодим, точніше своїй єдиній доньці і зятю трішки грошима, адже виплатили іпотеку якраз. Для нас сума це не велика, але для внуків і діток було б приємно, та і взагалі, куди ж їх ті гроші тратити, якщо не на дітей? З собою ж ми їх не заберемо?
Я почала щомісяця скидати на карту доньки невелику суму коштів на її розходи. Спочатку донька поводила себе дуже скромно, нічого не посила, боялася витрачати, щось відкладала, але потім чи я привчила її, чи то в мене погляди на життя змінилися, але витрати її стали більшими.
Батько, точніше мій чоловік 2 рази на тиждень привозив їм продукти, 3 внуків як не як, то овочі привезе, то фрукти свіжі. І дійшло все до того, що гроші почали вимагати вже як дань.
Я кажу, доню, може б відкладали що на машину нову там чи на квартиру. А вона мені відповідає, що немає з чого, ось я скину їй гроші, то їй на манікюр, на стрижку, потім абонемент в фітнес, а ще по магазинам.
Я розумію, що молода мама, хоче себе відчувати потрібно. Але зять геть розслабився, перестав гроші приносити додому, доня не йде на роботу, бо 3 школярі вдома. А на тепер їх всіх тягнути?
Я вибачилася і сказала донці, що грошей більше не буде. Зрозуміла свою помилку і побачила які медвежу послугу я їм робила. Тепер відчуваю себе винною в тому, що зять себе так веде, що донька стала марнотратством страждати.
Я бачила що до цього вони скоромно жили, точніше на свої гроші, а чужі то нащо берегти, адже мати ще дасть. Дочка образилася, але нічого так і не зрозуміла. Я їй намагалася пояснити що так не можна, а вона все твердить що я їй манікюр зірвала. Може хто з таким зіштовхувався, як виправити все?
