Мій син Антон рано одружився – у 20 років. На той момент у дружини Ані вже була своя донька.
Відгуляли шикарне весілля. Щасливі молодята привертали увагу гостей.
У шлюбі в них зʼявилися ще дві дівчинки. Антон влаштувався на хорошу роботу. Купили будинок. Аня перебувала у декретній відпустці. Спершу за однією донькою, потім за другою.
За молодих моє серце було спокійне. Часто я приходила до них, щоб допомогти з онуками та по господарству.
Але рано я раділа. Сім’я молода. Згодом почалися гулянки. Щовихідних – пінне та натовп гостей. Іноді онучок вели до мене. Але часто залишали вдома, щоб я нічого не дізналася, і дівчатка на власні очі бачили всі ці гульки.
Через якийсь час Антон з Анею розлучилися. І, як виявилося, діти їм зовсім не потрібні. Тому старшу дочку віддали до дитячого будинку, середню взяли собі батьки Ані, а молодшу Леру я забрала до себе.
Аня поїхала жити в сусіднє місто, де через якийсь час пішла з життя за загадкових обставин.
Антон теж довго не сумував, почав зустрічатися з іншою дівчиною, Вірою. Потім вони почали жити разом. Зʼявилася ще одна дитина.
Але гулянки так і не припинялись в їхньому будинку. Як і раніше, кожних вихідних – гості, пінне, шашлики.
Намагалася наставити сина на правильний шлях. Говорила, щоб одумався. Адже спосіб життя батьків бачить їх, нехай ще зовсім маленький син.
Але той одразу сприймав усі мої слова в багнети. Починав кричати, щоб я не лізла в їхню родину, що вони розберуться самі та що вони ще зовсім молоді, щоб замикатися в чотирьох стінах.
А нещодавно мій син звільнився з роботи. Просто так взяв та звільнився. Каже, що втомився.
Я як могла, переконувала його не робити цього. Казала, що дітей підіймати треба. Робота хороша. Зарплата гідна. Він працював спеціалістом на ставку, плюс там же підробляв програмістом.
Але Антон не слухав мене. Підозрюю, що йому просто стало ліньки працювати. І нову роботу він не шукає. Сидять вдома з дружиною, відпочивають. Гроші на останню дитину проїдають і пропивають.
Але скільки мотузці не витися, все одно кінець буде. Грошей у їхній сім’ї стало катастрофічно не вистачати.
І знаєте, що вигадав мій син? Він вирішив забрати в мене внучку Леру, яку я виховувала після смерті Ані.
І добре б він любив дитину! Йому на дочку абсолютно байдуже. Забрати хоче заради допомоги по втраті годувальника, яка виплачується на дівчинку.
Коли я почула, що задумав мій син, втратила мову. Ноги приросли до землі. Два дні пролежала із високим тиском. Лише заради Лери взяла себе до рук.
Адже внучку дуже люблю. Всім серцем до неї прикипіла. Дівчинка навіть мамою мене називати намагалася. Але я їй не дозволила. Не даю внучці забувати рідну матір. Постійно про ту розповідаю.
Та й Лері зі мною добре. У теплі, нагодована, вдягнена та у любові зростає дитина. Постійно гуляємо, граємо, читаємо книжки.
Намагалася поговорити із сином, переконати його не забирати дівчинку. Але він мене не чує. Сказав, що якщо по-хорошому дитину не віддам, то через суд забере.
Довго думала, що робити. Після довгих прохань та вмовлянь син таки пішов на компроміс. Домовилися, що Лера залишиться жити зі мною. Але я маю щомісяця віддавати Антону половину допомоги, що покладається на дівчинку.
Нехай так. Моїй пенсії та другої половини допомоги нам вистачить на життя. Натомість онука зі мною залишиться. Отакого негідника я виховала! Сама не розумію, як так сталося.
