Сину десять місяців, за рівнем заможності ми успішно конкуруємо з церковною мишею, а у чоловіка незабаром день народження.
Грошей немає взагалі! І тут мені телефонує моя знайома, Тетяна. Вона питає:
– Хочеш підробити? Поший мені спідницю терміново, до суботи. Заплачу, як за роботу в ательє!
– Згодна?
– А то!
Дуже точно сказано в жіночому романі: “блиск золота збентежив її розум і відкинув сумніви”.
Тетяна приїхала.
Після обмірювання, на прощання сказала:
– Я нещодавно в однієї в ательє сукню шила, руки-гаки, а не кравчиня! Одягти неможливо!
– Та ще кіло нервів витратила, доки витрусила з неї гроші за загублену тканину. Завтра приміряємо, так?
Намучилась з нестандартністю Тетяниної фігури в районі п’ятої точки, та відсутньої талії, але розкроїла, змітала. Приміряли!
Я сказала Тетяні:
– Найкраще робити на підкладці, тоді взагалі сяде ідеально.
– Давай, ти купи, що треба, бо мені ніколи, — сказала вона.
Грошей не залишила. Відкинуті сумніви почали повертатись, але до повного прозріння справа не дійшла.
Я взяла в борг у сусідки та, посадивши синочка в коляску, вирушила по магазинах, благо погода стояла прекрасна, і хлопчик поводився ідеально.
Купила і тканину на підкладку, і блискавку, яку Тетяна обіцяла привезти, але не привезла.
Вона приїхала у п’ятницю. Спідниця сиділа, як влита!
– Те що треба! Супер! Дякую тобі величезне, – сказала Тетяна. Ой, мало не забула, це тобі! Вийняла з сумки шоколадку, сунула її мені в руку і відчалила!
А я лишилася стояти, з відвислою щелепою, та шоколадкою в руці!
Тетяна знову зателефонувала за два роки:
– Ти ще шиєш? Мені б костюмчик до свят! Що, зовсім не хочеш підробити?
Тут доречна ідіома «втратити дар мови»!
Коли згаданий дар мови повернувся, я перебила Тетяну, яка щебетала про те, як їй потрібен костюмчик, та сказала:
– Ти, Таню, не повіриш, але я і без підробітку в змозі купити шоколадку!
– Ну, як знаєш, було б запропоновано честь, привіт сім’ї, — сухо сказала Тетяна і кинула слухавку.
Ні, це ще не все! Цього літа знову дзвінок на мобільний, дізнаюся, хто здав, прокляну.
Тетяна не розсусолювала, одразу взяла бика за роги:
– Сама не шиєш! Може, знаєш, гарну кравчиню, щоб і з руками, і зі смаком?
– Знаю, чудовий майстер, чудовий смак, але навряд чи тобі підійде!
– Чого це не підійде? — образилася Тетяна.
– Ну, вона дивакувата – працює по передоплаті, і в неї алергія на дешевий шоколад!
Тетяна навіть не попрощалася. З вищевикладеного – один висновок, та одне питання!
Висновок: спрага наживи, та бажання заробити, можуть засліпити. Це я про себе!
Питання: чому робить гидоту хтось, а соромно тобі? І ще: досі пишаюся тією спідницею, та своїми золотими руками!
Можливо й у вас є такі наглі та невгамовні знайомі? Як ви з ними ладнаєте, підкажіть?
