Liudmila

– Це хто така? Телефон Дмитра лежав на кухонному столі екраном вгору, і Катерина встигла прочитати повідомлення раніше, ніж усвідомила, що робить. «Сумую за тобою, мій хороший». Серце.

Одинадцята тридцять. Віка встала і попрямувала до кімнати відпочинку. Щодня у цей час вона випивала філіжанку кави. Потім знову працювала до обіду без перерви. Сьогодні поряд з нею

Ліда з цвинтаря повернулася в будинок матері. Вчора весь день лив проливний дощ, багато хто попрощався в хаті, на цвинтар не поїхали. Погода не покращала. Дощ, хоч і

– Олено! Як ти могла так зі мною вчинити? З рідною сестрою! Я стояла посеред бабусиної кухні, тепер уже моєї, і дивилася на старий чайник з емаллю, що

Він був просто котом. Брудним, ледве живим, з підворіття, якого всі радили викинути. Але Варя виходила його – і тепер рудий Тихін єдиний, хто любить її беззастережно. Однак

– Ти ж розумієш, що це і мій дім якоюсь мірою? – сказала Олена неприємним солодким голосом. – Не розумію, – відповіла я. – Цей будинок був твоїм,

– Мамо, не приїжджай! Він нас вигнав! Наталя говорила тихо, але за її спиною схлипування Соні перекривали все. Ганна Петрівна зупинилася прямо біля машини, стиснувши коробку із подарунками.

Допоки Варі не виповнилося вісім років, вона жила у звичайній родині: мама, тато, бабуся з боку тата. Бабуся та дідусь з боку мами теж були, але вони жили

– Пішла геть! – Заволав Боря. Марія здригнулася. Вона ніколи, за шість років, не чула, щоб він так кричав. – Ти що, синку… – свекруха почала підійматися, хапаючись

– Оксано, навіщо тобі відразу п’ятеро? Ти не здорова? Щось сталося? Не лякай мене! – Сергій дивився на неї збентежено. Щойно вона сказала, що хоче взяти п’ятьох дітей