Liudmila

Василь лежав на дивані перед телевізором – сьогодні неділя, на роботу не треба поспішати. Щоправда, мати просила скосити на подвір’ї траву. Вася обіцяв, але йому було ліньки вставати

– Мамо, а що на вечерю? – Денис заглянув на кухню, де Галина Миколаївна складала документи в портфель. – Не знаю, – відповіла вона, не підводячи голови. –

– Алло, Олено Ігорівно, ну ви де? Ви ж обіцяли прийти посидіти з дітьми… Ми на вас чекаємо, між іншим, уже годину! – Галя роздратовано дивилася на годинник,

– Та я все розумію… – тяжко зітхнула Віра Степанівна. – Тому й питаю, скільки мені лишилося? Рік, пів року, місяць? Хоча б приблизно. Ірина опустила очі. –

Всі навколо тільки й говорили про те, що з’явилася зграя бродячих собак. Ну, точніше, всі дорослі. Дітям не було до цього справи, їм здавалося, що собаки не несуть

– Галино Петрівно, ви знову Сашка у валянках водите? На вулиці плюс десять! – А що таке? Ноги мають бути в теплі, – відповіла я сусідці й швидко

– Сьогодні ж із нею поговорю! Усі нормальні жінки у декреті допомагають своїм чоловікам, а моя сидить без діла, нібито втомлюється, – Володимир стукнув кулаком по столу. –

– Поліно, а чи не рвонути нам на море? – спитав якось чоловік після вечері. – На море? То ми ж начебто цього року не збиралися? – здивувалася

З того, як син зайшов у квартиру, мати зрозуміла, що настрій у нього поганий. Він голосно грюкнув дверима, щось упустив, чортихнувся, знову щось упустив. Роздягнувшись, Олексій одразу пройшов

– Валько? Яка зустріч! – Лариса заглядала через паркан. – А ти до батьків у відпустку, чи назовсім приїхала? У селі кажуть, що машина повна речами була. І