Liudmila

– Ганнусю, не хвилюйся, я скоро буду… – Рома завмер з телефоном біля вуха. Кіра стояла у дверях спальні, і по її обличчю він зрозумів – почула. –

– Олено, Кирило знову не зробив домашнє завдання з математики, – повідомила дев’ятирічна Соня, стоячи у дверях кухні з рюкзаком на плечі. Олена Вікторівна зітхнула, відсуваючи філіжанку кави.

Автобус зупинився біля вказівника “Пашкове”. З автобуса вийшли двоє людей: місцева мешканка шістдесяти років Ганна Попова, та молода жінка з кругленьким животиком. Ганна підійняла дві досить важкі сумки

– Може, вона й гарна дівчина, але виросла без матері, і батько в неї невідомо хто. – Мамо, все вже вирішено: ми з Поліною одружуємося. Інна Антонівна зітхнула:

– Бабу, ми завтра не зможемо приїхати до тебе на ювілей, ти вже прости нас, – дзвонив Антон, напередодні ввечері, чоловік онуки Ксюші. – Антоне, що трапилося, що

– Мені вчора дзвонила Ксюша, – засуджувала Марія, вимовляючи своїй невістці. – Вона скаржиться, що ти зовсім не звертаєш на неї увагу. – Ти вдаєш, що її не

– Вікторіє, він пішов! Зібрав речі та пішов! Я навіть не знаю, куди! – Стривай… Ти вирішила скаржитися мені на мого колишнього чоловіка? Після того, що ти зробила?

Світлана збирала речі доньки. Свої вона вже поклала в сумку – небагато, тільки найнеобхідніше. З рештою розбереться потім. Її рухи були спокійні й методичні – поклала в сумку

– Мої батьки й машину нам свою віддали, і гроші на перший внесок на квартиру вручили. Сказали, що повернете, коли зможете. – А ця? Ніколи нічим не допомогла.

Ольга Вікторівна сиділа у кабінеті директора дитячого будинку і не могла повірити своїм вухам. – Як це мені залишила? – перепитала вона, роздивляючись документи. – Я ж лише