Liudmila
– Свєтку свою не приводь! Це мій ювілей. Не хочу бачити її за своїм столом! – категоричний тон матері вибив Антона із рівноваги. Він спробував заперечити: – Мамо,
– Я не хочу до тата… Тітка Лєра сказала, що тато мене більше не любить, – Максим обійняв коліна й уткнувся в них, сидячи на ліжку. Аліна завмерла.
Марія стояла біля вікна у вітальні, дивлячись на засніжений двір. Січень цього року був морозним. Вона обхопила себе руками, ніби намагаючись зігрітися, хоч у квартирі було тепло. У
Ганна сиділа за столиком у кафе, помішуючи ложкою крижаний лате. Навпроти неї, розвалившись на стільці, сидів Ігор – її колишній чоловік. Він говорив голосно, з таким собі натиском,
– Жіночко, ви до кого? – Олена незнайомих людей на порозі свого помешкання не любила. – Професійним “біженцям” я не подаю, і набір столових ножів мені не потрібний!
На суботу у Лариси були інші плани, тому вона запропонувала Кирилу з’їздити за продуктами в п’ятницю після роботи. Швидко пройшовши вздовж полиць, Лариса заповнила візок, звіряючись зі списком,
– Вона ж бездітна була! Тільки не розповідайте мені, що вона сама так вирішила, бац – і спадок вам! – Лариса примружилася. – Ви просто вдало поквапилися. Ми
– Тітка – вогонь! Наскрізь тебе бачить. Вона минулого року одній дівчинці, Маринці, ти її не знаєш, випустилася вже, нагадала, що й трьох місяців не пройде, як Маринка
Ганна дивилася на жінку навпроти й не впізнавала в ній ту саму Ірину Петрівну, що ще нещодавно називала її «донечкою». Вона пекла пироги на недільні вечері та клопотала
Олена прокинулася від звуку сусідського перфоратора. Шоста ранку, субота, а ці зверху знову затіяли ремонт. Вона лежала, дивлячись у стелю, і намагалася збагнути, що взагалі відбувається. Вчора ввечері