Liudmila

Ніколи ще Олена Петрівна не почувала себе такою винною. Але тут справа була навіть не в почутті провини, чи незручності перед дочкою та онуками, а в тому, що

– Бісить мене! Я на роботу буду вставати ні світ ні зоря, а вона під ковдрою тепленькою спатиме? Чому їм можна, а нам не можна? – Гаразд тобі,

– Дві новини,- сказав Юрко,- одна хороша, інша… Теж хороша, але не дуже. З якої почати? – Почни з гарної, – відповіла Ліда чоловікові. – До нас завтра

Сергій Петрович обережно піднявся з ліжка і попрямував до дверей. Спина боліла, але зовсім не сильно. Настоянка тещина – щось там на скипидарі – справді виявилася цілющою, хоч

– Скажи чесно, де це тебе так нагодували, що від моєї їжі верне? – Ну, ти скажеш, Любо: “верне”. Не голодний я, от і все. У Миколи повечеряли,

Єгор Кузьмич гнав коня, понукаючи та покрикуючи на нього. – Ну, давай, поспішай, не лінуйся! Кожух розстебнувся, шапка трималася на чесному слові. За санями здіймався сніговий вихор. Добре,

Розлучалися Анатолій із Тетяною голосно зі скандалом, із розподілом майна, із судами, із криками та чубаниною. Анатолій, раптом покохав – буває. Двадцять років разом прожили, двох дітей нажили,

Марина, увійшовши у фоє, мимоволі кинула погляд в дзеркало, в якому побачила себе: струнку, посвіжілу і красиву. Побачивши вільну банкетку, сіли з Мишком, роздивляючись просторе приміщення, де вже

– Щоб до вечора вашої ноги тут не було! – скромна і вихована Ліза забула про всі пристойності, й говорила те, що думає. Вона знала, що має рацію.

– Як це ти не можеш їй додзвонитися? – Андрій насупився. – Вона ж обіцяла одразу поїхати до тебе. – Саме так, що обіцяла! – У голосі Наталії