Liudmila

Втомлена я переступила поріг квартири, та прислухалася. З кухні долинала голосна розмова чоловіка. Серце моє шалено закалаталося. Я вирішила, що він, без мого відома, привів у квартиру гостей.

– Олено, ось тільки не треба робити такі очі. Я що не маю рації? Я до вас у няньки не наймалася! — вкотре висловила мені мати, Людмила Іванівна.

– Мама хоче звести будинок. Вона все життя про нього мріяла, – незграбно завів розмову Сергій. – Їй начебто й у квартирі добре жилося, – спокійним тоном відповіла

– Може не варто поки що знайомити тебе з моєю мамою? – з надією запитав у мене Ярослав. – Чому? – Здивувалася я і з образою підібгала і

Раїса Вікторівна вимкнула телевізор і потерла очі. Вона хотіла прилягти й трохи відпочити перед вечірньою поливкою городу, але хтось постукав у двері. Невже Любка, сусідка, знову втекла від

– А непогано ти влаштувалася, дивлюся, – зло примружилася Віра Іванівна, – Чоловік цілодобово працює, а вона сидить собі вдома, та спиногризів плодить. Гості завмерли. Подібну виставу навряд

Я увійшла до квартири й мало не спіткнулася про перешкоду на своєму шляху, яку я вчасно помітила. Я спочатку вирішила, що чоловік чи діти кинули на моєму шляху

– Знаєш що, моя люба, я чужу дитину годувати не маю наміру! Нагуляла? От і виховуй сама, а я подаю на розлучення. – Тихо і злісно карбуючи слова,

– Катю, ну так що, ти залишаєшся? Одній не сумно буде? – Та нічого… А куди мені їхати? Може, синок телефоном привітає, чи дочка. У них зараз справ

Ми з чоловіком недавно придбали своє житло. Поки будинок добудовувався, встигли пожити із мамою чоловіка. Жили непогано. Єдине, через що траплялися дрібні сварки, це роли. Іноді ліньки було