Liudmila

– Толя, як ти гадаєш, може в цьому році забронюємо готель на Егейському морі? – Запитала чоловіка Ганна. – Бодрум чи Ізмір? Там у серпні не так спекотно.

– Ну, привіт, сестро, – він повільно наблизився до новенької іномарки, з-за керма якої виходила Рита. – Не впізнаєш? Вона зміряла його швидким поглядом. – А повинна впізнати?

– Мамо, я ж відчуваю, що ти втомилася. По голосу навіть чути. Що сталося? Юлія притиснула телефон плечем до вуха, одночасно намагаючись стягнути робочі крокси, які за дванадцять

Аріна сиділа за святковим столом і намагалася посміхатися. Ювілей свекрухи Ніни Петрівни зібрав усю рідню. Квартира була забита галасливими людьми: онуки ювілярки гасали по кімнатах, старші невістки обговорювали

Людмила Вікторівна стояла біля вікна своєї двокімнатної квартири у спальному районі Києва та дивилася, як жовтневий дощ методично змиває з асфальту залишки яскравого листя. У склі відбивалося її

– З чого ти взяла, що я мрію жити разом із вами? Так, я не відмовляюся з онуками допомагати – я їх дуже люблю, і грошей вам підкидаю,

– Що?! – Ірина мало не впустила кухоль. – Зрада – не привід?! Ти… ти у своєму розумі? – Більше, ніж, – Марина відповіла рівно, спокійно, ніби йшлося

– З мене вистачить, Максиме! Я більше так жити не можу і так, я подаю на розлучення. Слова вилетіли з її рота легко, майже буденно. Олена сама здивувалася

Люба та Єгор вирішили жити разом. За плечима у кожного по шлюбі. Зустрілися випадково на вечорі зустрічі випускників, на який Люба йти не хотіла. Усіх однокласників та їхні

Коли телефон задзвонив рано-вранці, він ще не встиг зварити каву. Дзвінок від колишньої дружини – рідкість, як сигнал тривоги, який ніколи просто так не вмикається. – Послухай, Максе,