Liudmila
– На дідька трирічній дитині букет квітів? – Юля нахилилася над вазою, та втягла носом солодкий аромат. – Не розумію тебе. На ці гроші можна було хороший торт
– Карино, привіт! Чекаємо на вас у суботу, все в силі? – Так, тільки Денис буде один. – А що таке? Ти захворіла? – Ні, Лєна, ми з
Андрій поспішав додому. День видався непростим – проблеми на роботі, затори, втома. В офісі він пропрацював уже понад десять років, але останнім часом все частіше замислювався, що ця
– Льоша, та скільки можна?! – Таня злісно шпурнула в чоловіка шкарпетки, що валялися на підлозі. Олексій лише зітхнув, продовжуючи спокійно збиратися. – Ну, невже важко в кошик
– Ох і хапнеш ти ще горя зі своєю Юлею, сину! Запам’ятай мої слова! – Мамо, у нас все добре. – Та яке добре! Я все бачу! Але
Людмилу повним ім’ям називала хіба що бабуся, яку вона бачила дуже рідко. Усі інші звали Люсею чи Люською. Мама, Ганна Олегівна, на запитання дочки «чому», відмахувалася: – Так
– Оксано, ну що ти в чотирьох стінах сидиш? – у голосі Лідії Сергіївни звучав легкий докір. – Приїжджай до нас на дачу, тут свіже повітря, тиша, краса!
– Чула, ти з Маринкою посварилася? Як же це? Ви ж із дитячого садка товаришували? – Передчуваючи цікаву плітку, запитала Лана у знайомої. – Та я з-за неї
– Ну і котись звідси, я тебе взагалі ніколи не любив! – крикнув Микола услід молодій дружині, яка виходила із квартири з маленькою дитиною. – Нарешті тобі вистачило
– Скажи чесно, ти мені колись зраджувала? Надія завмерла, не розуміючи, до чого взагалі ця розмова. Питання пролунало несподівано, буквально розрізало тишу. Артем сидів навпроти, нервово зчепивши пальці