Liudmila

Я була одружена з Віталієм п’ять років. У нас за цей час з’явилося двоє маленьких дітей – півтора року, та чотири. Ми винаймали житло, і мріяли про власний

– І це все? – Роздивляючись яскраву коробку, в якій знаходився її новорічний подарунок, невдоволено промовила Тетяна Василівна. – А де конвертик? – Мамо, який ще конвертик? Що

– Я кістьми ляжу, але цього весілля не буде! – гаркнула Тамара Олексіївна, і стукнула кулаком по кришці столу. – Меблі не псуй! – Осмикнув її чоловік, який

– Наташ, я поїхав! О котрій додому приїду, не знаю! Але якщо що, то я на зв’язку! – Крикнув дружині Денис, і вже практично вийшов з квартири. –

– Андрію, ну, будь ласка, всього на місяць! Я присягаюся, що знайду роботу і з’їду, – Світлана слізно дивилася на брата, смикаючи в руках пошарпану сумочку. – З

– Так… Не зрозуміла… А що з дверима? Чи зсередини закриті? – дивувалася Ольга, намагаючись вставити ключ у замкову щілину. – Це ще що за номери? Не встигла

Я сиділа за кухонним столом і розсіяно переглядала документи на ноутбуці. Погляд хоч і блукав рядками, але сенс тексту я ніяк не могла вловити. Натомість перед очима спливали

Марія Іванівна була жінкою суворою та владною. Вона завжди висловлювала свою думку і вважала себе головною у будинку, де жив її єдиний син Сергій. Молодий чоловік перебував під

Світлана Михайлівна стояла біля вікна свого помешкання, і дивилася на вулицю. Вітер розгойдував масивні гілки дерев за вікном, наче нагадуючи про те, як швидко пролетіли роки. Чоловіка, Івана

Ольга сиділа за комп’ютером, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка кинула погляд на смартфон, і з подивом виявила, що їй дзвонила свекруха. Ольга здивувалася не просто так, Ірина Миколаївна