Liudmila

Ми сиділи на кухні. Звичайний вечір суботи. Я розмішувала цукор у чаї, а в голові крутилися уривки думок. – Отже, ти хочеш, щоб я була, як дружина твого

– Яка важка у тебе робота, – сказала Ольга, зустрічаючи чоловіка, – люди спати вже лягають, а ти все в працях. Поберіг би себе. – Та у нас

– З чого ти взяв? – примружилася Олена. – З того, що у мене багато справ! Я не можу просто так взяти, та все кинути! – Керівництво мене

– Ганно, прошу тебе, вислухай мене! – Голос Віри тремтів, у слухавці лунали схлипи. Ганна стомлено прикрила очі. Вона знала цей голос, цей відчайдушний тон. – Що сталося,

– Ви впевнені? – Нотаріус знову уважно вивчив папери. – Дарча – це серйозний крок. Повернути майно назад буде дуже складно. Травневе ранкове сонце заливало світлом нотаріальну контору.

Настя вже наближалася до кафе, коли почула знайомі голоси. – Та ну його, цей ювілей, – м’яким голосом буркнув Женя, нахилившись до вуха її найкращої подруги Лілі. –

– Аліна, доведеться скасувати наш похід до друзів, – сказав чоловік, не відриваючись від комп’ютера. – Ось ні за що! Досить сидіти за комп’ютером! – Аліна зазирнула до

– Ну, не будь ти такою черствою! – дорікала мати. – Це ж твоя сестра! Їй нема куди йти! Ти що, хочеш, щоб вона з дітьми на вулиці

– Мамо, вітаю. – Привіт… синку. – Мамо, – у слухавці помовчали, – я прошу допомоги, – голос сина був відчайдушно тужливий, Вероніка вся стиснулася всередині, – нам

– Мамо, тобі нудно живеться, чи що? На який тобі цей старий здався? У твоєму віці! Скільки йому років? Сто? – в’їдливо запитала Міла по той бік екрана.