Liudmila

– Бабусю, а коли мама з татом приїдуть? – Ліза стояла поряд і уважно спостерігала, як бабуся перевертає черговий млинець. – А чому ти плачеш? – Бо ти

Вперше вона з’явилася того вечора, коли дощ починав із самого ранку і не збирався закінчуватись. Сірий, в’язкий, липкий – він стікав по шибках і плескав по калюжах, ніби

– Тааак …. Можна дівчину вивезти з села, а село з дівчини – ні, – похитав Андрій головою, дивлячись на Оксану. – Ти навіщо так вирядилася, га? Ти

– Ну що, Віро, готова до подвигів? – голос Олени в слухавці звучав із м’якою іронією, але з теплотою, як завжди, коли вона дзвонила сестрі. – Це точно,

– Яна, ти не забула, що ми в суботу йдемо до батьків? – Запитав Олександр дружину. – Не забула. Саша, а може, не підемо цього разу? Адже це

– Свєтку свою не приводь! Це мій ювілей. Не хочу бачити її за своїм столом! – категоричний тон матері вибив Антона із рівноваги. Він спробував заперечити: – Мамо,

– Я не хочу до тата… Тітка Лєра сказала, що тато мене більше не любить, – Максим обійняв коліна й уткнувся в них, сидячи на ліжку. Аліна завмерла.

Марія стояла біля вікна у вітальні, дивлячись на засніжений двір. Січень цього року був морозним. Вона обхопила себе руками, ніби намагаючись зігрітися, хоч у квартирі було тепло. У

Ганна сиділа за столиком у кафе, помішуючи ложкою крижаний лате. Навпроти неї, розвалившись на стільці, сидів Ігор – її колишній чоловік. Він говорив голосно, з таким собі натиском,

– Жіночко, ви до кого? – Олена незнайомих людей на порозі свого помешкання не любила. – Професійним “біженцям” я не подаю, і набір столових ножів мені не потрібний!