Liudmila

Аліна годувала шестимісячного Максима та гортала квитанції про оплату комунальних послуг. За однокімнатну квартиру, яку залишила їй бабуся, доводилося платити дві тисячі на місяць. Не так багато, але

Катя мила посуд і слухала, як Тимур розповідає телефоном другові про завтрашню рибалку. Говорив голосно, весело, наче спеціально, щоб вона чула кожне слово. – Та все вже вирішено!

– Марино, зазирни в коридор, нікого немає? Тоді постав чайник та йди за списком викликів, – попросила Олена Сергіївна, проводжаючи поглядом останнього пацієнта. Вона вже заповнила карту, допила

– Дівчинко, ти до кого? – Запитала я. – Я шукаю маму, ви її не бачили? – На мене пильно подивилася маленька дівчинка років шести. Я задумалася, в

У дальньому, найтемнішому кутку притулку для тварин, куди навіть світло від люмінесцентних ламп, здавалося, падало знехотя й мізерно, лежав, згорнувшись калачиком на тонкій, витонченій ковдрі, пес. Німецька вівчарка,

Я не одразу помітила масивний конверт серед листівок, думала, чергова реклама. Але вдома, коли розірвала конверт, серце впало вниз: на першому ж аркуші була наша дачна ділянка. І

Мати пішла в середу вдень і веліла дочці на вулицю не висуватись. Коли Полінка лягала спати, піч була ще теплою, а вранці будинок уже вистиг. Матері не було,

– Доню, я тут подумала… А навіщо вам три кімнати? Вам і однієї, начебто, вистачає. Софійка все одно з вами спить. Оля спочатку навіть не вловила сенс сказаного.

– Миколо Андрійовичу, у мене син у лікарні. Можна я сьогодні раніше? – А в мене квартальний звіт, – відрізав Микола, не зводячи очей з ноутбука. – Усі

– Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти що, не пам’ятаєш? – розгублено спитала Аліна. –